Без гострого капелюха: як українці уявляли відьму

В українських народних уявленнях відьма не мала обов’язково вирізнятися зовні. Найчастіше нею вважали звичайну сусідку або самотню жінку, якій приписували здатність забирати молоко в корів, впливати на погоду та насилати хвороби. Про це РБК-Украина розповіла фольклористка й наукова редакторка проєкту «Витоки» Дар’я Анцибор.

Без гострого капелюха, але з хвостом

Звичний для сучасних геловінських образів гострий чорний капелюх не був характерною ознакою української відьми. За словами Анцибор, вона носила звичайний одяг, прийнятий у своїй громаді, і могла нічим не відрізнятися від інших жінок.

Водночас у деяких місцевих віруваннях відьмі приписували приховані або незвичні фізичні риси: невеликий хвіст біля куприка, різнокольорові очі та підвищену волохатість.

У народних уявленнях розрізняли «вроджених» і «навчених» відьом. Саме слово «відьма» дослідниця пов’язує з дієсловом «відати», тобто знати. Хвіст подекуди вважали ознакою саме «вродженої» відьми, однак набагато більше повір’їв стосувалося її нібито надприродних дій.

Що приписували відьмі

Головною вважали господарську шкоду. Відьма нібито могла забрати молоко в чужих корів, зібрати росу з пасовища іншого господаря, насилати хвороби або впливати на дощ. Найактивнішою її уявляли на Юрія, Купала та у Святвечір — час, якому в традиційній культурі надавали особливого значення. Про інші святвечірні повір’я та звичаї читайте в окремому матеріалі.

За повір’ями, відьма могла змінювати подобу. Їй приписували здатність обертатися на кішку, собаку, жабу, клубок ниток або копицю сіна.

Так само незвично пояснювали її пересування. На Лису гору вона нібито літала на рогачі, помелі або верхи на людині. Отже, помело справді фігурувало в українських віруваннях, але було лише одним із кількох фантастичних засобів подорожі.

Як намагалися захиститися

Серед народних способів захисту від приписуваного відьмі впливу називали свячену воду, мак та осику. На дверях могли малювати крейдяні або випалювати хрести.

Такі предмети й знаки були частиною традиційних уявлень про безпеку дому та господарства. Вони допомагали людям пояснювати незрозумілі негаразди й боротися зі страхом перед ними. Подібний зв’язок між побутом, обрядами та віруваннями простежується і в матеріалах про народні прикмети та заборони, пов’язані з церковними святами.

Дар’я Анцибор розповіла про образ відьми в межах проєкту «Витоки» лабораторії суспільних практик Zagoriy Foundation. Команда досліджує традиції минулого та їхнє місце в сучасному житті.

Разом із Фундацією Катерини Осадчої та видавництвом Stretovych проєкт підготував книгу «Родинне Різдво для всіх», науковою редакторкою якої стала Анцибор. У виданні зібрали розповіді про різдвяні звичаї, сценарії святкування, а також QR-коди з колядками й майстер-класами. Вихід книги в книгарнях запланований на 20 листопада.