Гібридна чи політична війна РФ проти ЄС? Експерт викрив фатальні помилки Заходу

Експертна інтерпретація дій росії щодо Європи змінює спосіб, у який Захід має реагувати. Якщо неправильно назвати виклики — помиляться й заходи, здатні нейтралізувати загрозу. Саме таку думку висловлює дослідник Французького інституту геополітики Джонатан Гіффар, і її варто розглянути детальніше у контексті сьогоднішньої безпекової ситуації в ЄС.

Гібридна чи політична війна РФ проти ЄС? Експерт викрив фатальні помилки Заходу

Джонатан Гіффар переконаний, що дії РФ проти Європейського Союзу найточніше слід характеризувати як «політичну війну», а не лише як «гібридну війну». На думку експерта, термін «гібридна війна» розмиває один важливий нюанс: замість запозичення пояснювального ярлика, який об’єднує різні інструменти впливу, потрібно підкреслити саме політичну ціль — підрив європейської єдності, делегітимація інститутів і зміну зовнішньополітичних орієнтирів країн ЄС.

Вживання терміну «гібридна» часто зводить атакувальну логіку до суміші кіберударів, інформаційних кампаній і проксі-операцій, але не відображає центрального наміру — здійснити координовану політичну роботу проти демократичних процесів. У такому тлумаченні РФ діє не стільки як військова сила, скільки як політичний противник, який системно використовує дипломатію, енергетику, бізнес-мережі та медіаполя для досягнення стратегічних цілей.

Де Захід робить помилки: ключові недооцінки та наслідки

Недооцінка політичного аспекту. Багато країн ЄС і партнери зосередилися на військових і кіберзасобах протидії, тоді як політичні інструменти впливу залишилися менш поміченими. Це дозволяє противнику працювати в легітимних політичних процесах, використовувати слабкості демократичних систем і маніпулювати електоральними настроями.

Фрагментація відповіді. Розрізнені ініціативи з кібербезпеки, санкцій та інформаційного опору не створюють єдиної стратегії. Відсутність скоординованої політики ускладнює притягнення до відповідальності акторів, що діють у сірих зонах — від проксі-організацій до медіа, які поширюють дезінформацію.

Нерівномірна підтримка суспільної стійкості. Боротьба з дезінформацією часто має технічний характер і не охоплює зміцнення місцевих медіа, громадянської освіти й інституційного антикорупційного контролю — тобто тих сфер, де політична війна завдає найбільш руйнівного удару.

Енергетична вразливість. Залежність від енергоносіїв використовується як інструмент тиску, але уряди часто реагують пізно й частково, що дає змогу противнику експлуатувати енергетичні слабкі місця у політичних переговорах.

Усі ці помилки ведуть до системної втрати ініціативи: замість того, щоб формувати політичний простір, ЄС часто опиняється в обороні, відповідаючи на епізоди замість системної загрози.

Практичні кроки: як реагувати на політичну війну

Офіційне визнання характеру загрози. Перший крок — говорити про політичну війну відкрито. Це дозволить юридично і дипломатично кваліфікувати дії супротивника, координувати санкційну політику і застосовувати відповідні механізми міжнародного права.

Координація на рівні ЄС. Потрібна єдина стратегія, яка поєднає кібербезпеку, енергетичну політику, санкції та інформаційну стійкість. ЄС має створити механізми швидкого обміну розвідданими та узгоджені плани реагування на атаки в політичній площині.

Захист інформаційного простору. Інвестувати в незалежні медіа, громадянську журналістику, цифрову грамотність громадян і державні комунікації. Це зменшить ефект дезінформаційних кампаній і підвищить резистентність суспільств до маніпуляцій.

Енергетична диверсифікація. Зменшення енергетичної залежності шляхом диверсифікації постачальників, інвестицій у відновлювальну енергетику та створення стратегічних резервів, які блокуватимуть можливості використання енергоресурсів як політичної зброї.

Право й відповідальність. Відповідні правові механізми мають розширюватися, щоб ефективно і швидко реагувати на іноземне політичне втручання: санкції, замороження активів, заборона проксі-організацій і юридичне переслідування злочинних схем впливу.

Джонатан Гіффар підкреслює, що тільки через системне визнання політичного характеру загрози та комплексну відповідь Захід зможе відновити стратегічну ініціативу. Інакше ЄС ризикує постійно реагувати на наслідки, а не усувати причини — а це саме те, чого прагне противник.

Підсумовуючи, важливо переформулювати виклик: назвати його по імені — політична війна — і будувати відповідь, яка поєднає дипломатію, право, енергонезалежність та інформаційну стійкість. Це дасть змогу не лише відбити окремі атаки, а й нейтралізувати довгострокову стратегію підриву європейської стабільності.