Портников розкрив пастку «енергетичного перемир’я» Трампа й путіна

Ідея так званого «енергетичного перемир’я» між росією та Україною може виглядати як спроба зменшити напруження й захистити критичну інфраструктуру від нових ударів. Проте, на думку Віталія Портникова, за зовні мирною ініціативою можуть приховуватися значно складніші політичні розрахунки. Йдеться не лише про припинення атак на електростанції, газові об’єкти чи нафтопереробну інфраструктуру, а про можливий механізм тиску на Київ і формування вигідного для Москви порядку денного.

У центрі цієї ситуації опинилися Дональд Трамп, володимир путін і президент України Володимир Зеленський. Публічні заяви американського лідера про необхідність швидкого завершення війни можуть створювати враження, що Вашингтон прагне домогтися хоча б обмежених домовленостей. Водночас Москва зацікавлена в тому, щоб будь-який проміжний формат використовувався не для реального миру, а для закріплення власних переваг, послаблення України та отримання часу для подальших дій.

Чому енергетична пауза може бути пасткою

Енергетика є однією з найбільш вразливих сфер під час війни. Удари по підстанціях, теплоелектростанціях, газових сховищах і мережах безпосередньо впливають на життя цивільного населення, роботу підприємств та економічну стабільність держави. Тому пропозиція домовитися про припинення атак на енергетичні об’єкти природно сприймається суспільством як гуманний і практичний крок.

Однак часткове перемир’я не дорівнює завершенню війни. Якщо заборона стосується лише окремих об’єктів, росія може зберегти можливість атакувати транспортну інфраструктуру, військові підприємства, порти, логістичні вузли та житлові райони. У такому разі Україна отримує обмеження на свої дії, але не отримує повноцінних гарантій безпеки. Крім того, будь-яку домовленість можна трактувати по-різному: Москва здатна називати військовим об’єктом майже будь-яку інфраструктуру, яка забезпечує функціонування української економіки.

Проблема полягає і в механізмі контролю. Навіть якщо сторони формально погодяться на мораторій, виникатимуть питання щодо фіксації порушень, відповідальності за них і способу реагування. Без незалежного моніторингу та чітко визначених наслідків перемир’я ризикує перетворитися на політичну декларацію. Росія вже неодноразово використовувала домовленості як інструмент для перегрупування, накопичення ресурсів і підготовки нового етапу бойових дій.

Енергетична пауза також може створити ілюзію зниження інтенсивності війни. На цьому тлі міжнародна увага до інших злочинів і проблем може послабитися, а Україну почнуть переконувати в необхідності нових поступок заради збереження «крихкого миру». Саме це, за логікою критиків подібних ініціатив, і може бути головною пасткою: обмежений формат подається як початок великого врегулювання, хоча насправді не усуває причини агресії.

Тиск на Зеленського як частина ширшого сценарію

Паралельно з розмовами про енергетичне перемир’я може посилюватися тиск на українське керівництво. Від Києва можуть вимагати демонструвати максимальну готовність до компромісів, навіть якщо росія не робить симетричних кроків. У політичній площині це здатне сформувати небезпечну конструкцію: будь-яка відмова України прийняти сумнівні умови буде зображатися як небажання миру, тоді як Москва отримає можливість уникати відповідальності за продовження війни.

Для Зеленського така ситуація є особливо складною. Президент має одночасно враховувати позицію військових, суспільні настрої, потребу в підтримці партнерів і реальну загрозу нових атак. Формальна згода на невигідну домовленість може зменшити міжнародний тиск лише на короткий час, але водночас послабити обороноздатність держави. Відмова також має ціну, адже її можуть використати для звинувачень України в нібито блокуванні мирного процесу.

Саме тому важливо розрізняти мирну ініціативу та дипломатичний ультиматум. Справжня домовленість має передбачати взаємність, перевірку виконання і зрозумілі гарантії. Якщо ж одна сторона отримує політичні дивіденди, а інша лише обмежує власні можливості захисту, йдеться не про збалансоване перемир’я, а про нав’язування умов.

Портников звертає увагу на можливість того, що інтереси Трампа і путіна в певний момент можуть збігатися, хоча їхні стратегічні цілі не є тотожними. Для Трампа швидка домовленість могла б стати доказом його здатності завершувати міжнародні конфлікти. Для путіна навіть тимчасова пауза може бути способом зменшити витрати, розколоти західну коаліцію і домогтися поступового визнання нової реальності, створеної силою.

Які ризики виникають для України

Найбільший ризик полягає в тому, що енергетичне перемир’я можуть відокремити від загального питання безпеки. Україна не може погодитися на захист окремих об’єктів, якщо водночас зберігається загроза наступальних операцій, ракетних ударів і руйнування критичної інфраструктури іншими способами. Будь-який обмежений формат має бути частиною ширшої системи домовленостей, а не заміною політичного та військового врегулювання.

Інша небезпека пов’язана з можливим заморожуванням конфлікту. Якщо росія збереже контроль над окупованими територіями, не відмовиться від максималістських вимог і не понесе відповідальності за агресію, пауза може стати лише періодом підготовки до нового наступу. Україна при цьому ризикує опинитися в ситуації постійної невизначеності, коли війна формально приглушена, але її відновлення можливе в будь-який момент.

Окремо слід враховувати економічний фактор. Пошкоджена енергетика потребує величезних ресурсів для відновлення. Якщо домовленості не супроводжуватимуться гарантіями міжнародного фінансування, захисту інфраструктури та покарання за нові атаки, Україна залишатиметься залежною від політичної волі партнерів. Москва може використовувати енергетичну тему не лише як військовий інструмент, а й як засіб шантажу, впливаючи на суспільні настрої та рішення європейських держав.

У таких умовах Києву важливо наполягати на чітких принципах: взаємності домовленостей, контролі за їх виконанням, відсутності прихованих політичних вимог і збереженні права на самооборону. Не менш важливо, щоб партнери України не підміняли поняття миру поняттям паузи. Тимчасове зменшення кількості ударів саме собою не означає, що агресор відмовився від своїх цілей.

«Енергетичне перемир’я» може мати сенс лише тоді, коли воно реально захищає цивільних і не перетворюється на інструмент одностороннього тиску. Якщо ж його використовують для того, щоб змусити Україну погодитися на небезпечні поступки, така ініціатива стає частиною політичної гри. Саме в цьому Портников вбачає головну загрозу можливого сценарію Трампа та путіна: під виглядом прагнення до миру Україні можуть запропонувати не безпеку, а контрольовану паузу, яка залишить агресора сильним і готовим до нового удару.