Кропивничанка працює з хворими на туберкульоз і вірить, що епідемію можна здолати

У 2018 році Всесвітня організація охорони здоров’я назвала туберкульоз найбільш смертоносною хворобою в світі. За статистикою смертності він випередив навіть ВІЛ.В Україні, за даними Центру громадського здоров’я МОЗ, у 2020-му зареєстрували 17 593 випадки захворювання на активний туберкульоз включно з рецидивами. Це на 29,8% нижче, ніж у 2019 році, тоді зафіксували 25 237 випадків. Кіровоградщина замкнула п’ятірку областей з найвищим рівнем захворюваності. Кропивничанка Тетяна Сарана – одна з тих, хто на передовій боротьби з сухотами. Вона працює медсестрою в туберкульозному диспансері, а після основної роботи здійснює соціальний супровід хворих на туберкульоз.– У чому полягає робота соціального працівника?– Я в різних напрямках працювала. Якщо говорити про те, що зараз, то це соціальна підтримка хворих на туберкульоз від благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Я телефоную їм, допомагаю з ліками, якщо потрібно.– Скільки у вас підопічних?– Було чотири-п’ять, з початком року зросла кількість до десяти. Цифра варіюється: хтось закінчує лікування, хтось новий приходить.– Складно працювати з ними?– Я б не сказала. Ну і я тринадцять років уже працюю, звикла. Якщо ти доброзичливо налаштований, то і на тебе нормально реагуватимуть.– Не страшно було йти на роботу в туберкульозний диспансер?– У перші дні було страшнувато. Але ми знаємо, з чим працюємо, і знаємо, як себе захистити.До речі, якщо раніше на туберкульоз хворіли в основному, як би це правильно сказати, асоціальні верстви населення, то зараз тенденція змінилася. Нині на нього хворіють і забезпечені люди. Причому аж не вірять, говорять: «Боже, звідки це в мене?!» Епідемія в Україні з 1998 року, ми з нею боремося-боремося…Ще одне моє важливе завдання як соціального працівника – мотивувати хворого лікуватися. Лікування довге. Якщо чутливий туберкульоз – то шість місяців щодня треба пити таблетки. А стійкий туберкульоз – узагалі вісімнадцять-двадцять місяців. Іноді люди просто не хочуть лікуватися. Мовляв, у мене нічого не болить, я не хворий, то навіщо мені ці всі пілюлі. У більшості туберкульоз легень – він і справді не болить, бо в легенях немає нервових закінчень. Я регулярно телефоную, запитую, чи пив мій підопічний таблетки. Якщо не пив – умовляю випити, пояснюю, чому це треба робити.Відстежуємо також побічні ефекти від препаратів. Ці ефекти треба фіксувати, бо вони заважають основному лікуванню. Якщо їх не прибрати, то пацієнт може перервати лікування. – Яка зазвичай реакція у людей, коли вони дізнаються про хворобу?– Різна. Хтось плаче, хтось до останнього не вірить.– Де можна підхопити туберкульоз?– Та де завгодно! Елементарно: ми ходимо в магазини, їздимо громадським транспортом. Добре, що зараз усі в масках, вони захищають не лише від коронавірусу, а й від сухот.– Часто вмирають?– Найчастіше вмирають ті, хто не хотів лікуватися. Є люди, які по десять чи й двадцять років «лікуються». З часом приходять до того, що препарати їх уже «не беруть». Коли людина ніде не працює, зловживає алкоголем, то група інвалідності, яку дають за туберкульоз, дуже потрібна. Якщо вилікується остаточно – втратить групу, а з нею – пенсію, яку можна витрачати на спиртне. Зараз таких усе менше, але вони все одно є.Вмирають, якщо разом з туберкульозом є ВІЛ. На моїй пам’яті пішла з життя молода жінка, тридцять чотири роки їй було. ВІЛ дуже ослабив її організм, лікування, на жаль, не допомогло.– Вам подобається ваша робота?– Так.– Чим?– Думаю, спілкуванням з людьми. Коли довго займаюся паперовою роботою, немає живого спілкування, мені просто нудно стає. І подобається допомагати людям, робити добре діло.– Відчуваєте віддачу від пацієнтів?– По-різному, якщо чесно. Є люди, які щиро дякують. А є і такі, їх менше, правда, які вважають, що їм усі щось винні. Вони, отримавши сертифікат від фонду на двісті гривень на покупки у «Файно маркеті», запитують: «А чому так мало?» Я працюю не заради віддачі. Як ставитися до допомоги – їхня справа, а моя – допомагати.– Є шанси побороти епідемію туберкульозу в Україні?– Шанси є. Ми ж над цим працюємо, ми за це боремося! Впроваджуються нові форми лікування, з’являються нові препарати. Все у нас вийде!– Ви оптимістка.– А ви знаєте, що оптимісти крутять планету? Маєте бажання і можливість допомогти благодійникам зі «100 відсотків життя. Кропивницький»? Контакти:– Кропивницький, вул. Преображенська, 2 (будинок побуту), 6 поверх, каб. 614;– [email protected];– 0522-24-69-04.