Битва Заходу із союзом Ведмедя і Дракона: чи є в України вибір у зіткненні супердержав

Світ опинився на порозі велетенської битви. Де Захід — з одного боку барикади, а з іншого — Росія і Китай. Такий собі союз Ведмедя і Дракона. Чи є в України вибір у цьому зіткненні супердержав, і яких наслідків від нього чекати — спробував розвідати кореспондент "Радіо Свобода" Григорій Жигалов спеціально для випуску ТСН.Тиждень 28 березня.

Про весну цього тижня говорять не тільки астрономічну, але й геополітичну. Березень 2021 року може увійти в історію як місяць, коли Захід знайшов мету та знову об’єднався. Політичну столицю ЄС і НАТО вперше після зміни адміністрації Білого дому відвідав державний секретар США. Ентоні Блінкена зустрічали у Брюсселі як нового старого друга.

Погрози американців часів Трампа вийти з НАТО, уїдлива критика щодо витрат на оборону, підколювання, що ЄС для Америки — безжальний конкурент... Усе це залишилося в історії. Блінкен і сам не приховував задоволення від свого візиту.

"Я приїхав сюди з особливою думкою — передати рішучість Сполучених Штатів оживити наші союзи, повернутися до роботи в них, до тісного співробітництва з нашими союзниками та партнерами", — заявив Ентоні Блінкен.

Але за люб'язністю головного дипломата Сполучених Штатів є ще й задача дуже конкретна. Сполучені Штати готуються до тривалої конкуренції з Китаєм. Єдиною країною у світі, що, за щойно оновленою американською стратегією нацбезпеки, здатна "створити реальну загрозу міжнародній системі". Росія у цій стратегії теж згадується, швидше, як просто бешкетник — "веде підривну діяльність". Але глобальний меседж від Сполучених Штатів: авторитаризм — як світовий тренд — загрожує демократії.

Тепер Вашингтон шукає партнерів у свою майбутню коаліцію проти автократій. Передовсім союзників шукають серед старих друзів.

"Демократії мають працювати разом. Невдовзі я збираюся створити, я збираюся запросити альянс демократій приїхати сюди, щоб разом обговорити майбутнє. Ми дамо зрозуміти, що [...] плануємо змусити Китай дотримуватися правил", — заявив президент США Джо Байден.

Саме це мав донести держсекретар США у Брюсселі. У Вашингтоні знають, що Європа має тісніші економічні і політичні відносини з Пекіном і Москвою.

Однак американці дали зрозуміти: не послаблять своїх позицій ні стосовно китайських інвестицій у Європу, ні щодо збільшення залежності Європи від російського газу.

Приміром, у штаб-квартирі НАТО Блінкен передавав німецькому колезі Хайко Маасу — very clear message — дуже конкретне послання: "Із "Північним потоком-2", ви, колеги — за кого?"

"Президент Байден давно висловився, що "Північний потік—2" — це погана ідея. І я повторив цю думку особисто міністру закордонних справ Маасу. Я також дав зрозуміти, що фірми, які будують трубопровід, ризикують опинитися під санкціями США. Трубопровід розділяє Європу, послаблює Україну та центральну Європу перед Росією, і суперечить власним цілям Європи щодо енергетичної безпеки", — сказав державний секретар США Ентоні Блінкен.

Берлін у відповідь промовчав. А під час саміту ЄС, на який вперше за одинадцять років запросили президента США — канцлерка Німеччини Ангела Меркель, за словами дипломатів, тактично нагадала Байдену: Європа координуватиме політику зі США, як партнером. Але Європа залишається суверенною.

І хоча європейці все ще обережні із поділом світу на демократії та автократії, ЄС уже зарахував себе до демократичного табору своїми діями. Можливо, малими, але які мають надзвичайну вагу. Ось один із таких кроків: цього тижня ЄС наклав санкції через недотримання прав людини на низку посадовців — російських (не вперше) та китайських (а оце вже подія непересічна). Проти китайських офіційних осіб Європа застосовує санкції вперше за тридцять років.

Реакція Піднебесної була блискавичною. Китай запровадив обмеження щодо євродепутатів, вчених, і впливого Комітету з питань політики та безпеки Європейської ради.

"Минули часи, коли іноземні держави могли відкрити двері до Китаю лише кількома гарматами, і минули часи, коли кілька так званих науковців та медіа, у змові зі своїми урядами, могли нападати на Китай, не будучи покараними. Ми радимо їм не недооцінювати тверду волю китайського народу захищати національні інтереси та гідність. Неввічливо не відповідати взаємністю. Вони зрештою заплатять ціну за дурість і зарозумілість. Ми не будемо сидіти склавши руки та ігнорувати речі, які підривають суверенітет, безпеку та інтереси розвитку Китаю, зневажають честь та гідність Китаю", — заявила спікерка міністерства закордонних справ Китаю Хуа Чуньин.

Також під обмеження потрапили політики зі США, Великої Британії та Канади. Ці країни, разом із ЄС, скоординовано запровадили санкції проти Китаю.

Схоже, саме так і виглядає перший склад команди "демократій". Серед тих, хто може поповнити альянс, часто називають Японію, Індію, Австралію, Південну Корею...

Хто ж по той бік — поруч із Китаєм? До поки що умовної команди "автократій" найчастіше відносять Північну Корею, Венесуелу, Кубу.

І, яке співпадіння: у день, коли голова американської дипломатії цементував альянс із союзниками в Брюсселі, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров приземлився на Далекому сході.

"Наші відносини з Китаєм розвиваються швидше, ніж те, що залишилося з європейськими країнами", — сказав Лавров.

У міжнародній політиці співпадіння бувають рідко. У Кремлі не можуть не розуміти — із Пекіном Москві не бути рівноправним партнером. Але голова російської дипломатії екранізує страхи, що завжди зупиняли європейські столиці від надто жорсткої лінії: союз Ведмедя і Дракона.

«…З Євросоюзом як з організацією відносин немає. Вся інфраструктура цих відносин знищена, односторонніми, знову таки, рішеннями Брюсселя. У нас є прислів'я — на милування нема силування. Ось Сполучені Штати це прислів'я, на жаль, не вивчили", — сказав Сергій Лавров.

У європейських країнах вважають інакше — Європа старалася. Усі тридцять років після закінчення холодної війни. І час визнати, що діалогу не вийшло.

У відносинах з Москвою — як, до речі, і у відносинах з Пекіном — лише за кілька місяців ЄС перейшов від реальної політики — прагматизм пропри все — до такого обсягу санкцій щодо осіб з Росії та Китаю через порушення прав людини, який не накладався на людей із жодної іншої країни.

Це дуже радикальна зміна ідей, яка веде ЄС прямо в обійми нового керівництва США, зазначає Григорій Жигалов з посиланням на своїх співрозмовників. Хоча й вони попереджають: попереду стільки загроз, що цей альянс може виявитися крихким.

Ну а тепер — питання для України. Київ знову ризикує опинитися між двома глобальними альянсами. І від Києва можуть теж попросити визначитися не тільки на словах, але і на справах: за яку команду — демократій чи автократій.