Бюрократичне пекло, або Булінг українців у державних установах

Ми почали говорити про булінг у школах, але чому ми не говоримо про булінг у Юстиції?

– Слухаю! – Прийдіть будь ласка. – Забрати документи? – Ага, так. Приходжу у відділ юстиції. – Але перед тим як забрати документи, вам потрібно переписати заяву. – Чому? Ми ж минулий раз її двічі переписали і все було добре. – Начальство каже, що у вас маленькі літери "а", а треба щоб в заяві були усі великі літери "А".(Переписуємо). – Ой, чекайте, тепер тут синя ручка, а там чорна... Треба знову...

На перерєстрацію кількох документів, які потрібно для реалізації проєкту, я вбив з десяток годин колеса Самсари по кабінетах, колеса мук (як би заспівав гурт Merva). Зіткнувся з якимсь дивним явищем, коли держслужбовці відкрито сміються над людьми, яких відправляють за потрібним документом в кабінети (в яких вони самі не знають до кого йти). Ми почали говорити про булінг у школах, але чому ми не говоримо про булінг у Юстиції? А ще з таким дивовижним явищем, коли в одній країні, у різних підрозділах держслужби закони однієї країни трактують по-різному.

І найгірше в цьому не те, що замість реалізації проєктів і роботи, я викинув свій час на алтар бюрократії. Жахіття полягає у тому, що у комбо, помноживши кожного хто стикається з цим – ми втрачаємо роки і сторіччя українців (у вимірі часу) в безглуздих походеньках заради свята формалізму. Мене лякає, наскільки ми не поважаємо свій власний час. Наскільки ми не цінуємо своє власне життя.

І справа ж не у держслужбовцях – за час блукань я зустрів чимало мотивованих і зосереджених на роботі людей, які хотіли допомогти, але змушені бути частиною правил.

Можливо, якби кожного разу при зустрічі з бюрократією ми дарували керівництву держслужбовців або держслужбовцям, які ставлять у центр роботи документ, а не людину, "Замок" Франца Кафки і говорили, щось типу – "там один герой... так сильно нагадує вас!", – щоб викликати бажання прочитати хоч кілька сторінок – ця ситуація, хоч трошки б змінилась у бік поваги до часу (Ні!).