Для деяких українців переселення стало випробуванням, для інших - поштовхом: які можливості є у ВПО

Йти працювати, почати власну справу чи отримати нову освіту - мільйони українців, котрі через війну розпочату Росією, змушені покинути домівку, намагаються пристосуватися до нових обставин. Для внутрішньо переміщених осіб держава запровадила програми з перенавчання, надає гранти на започаткування чи розвиток вже існуючої власної справи, йдеться в ТСН. На дев’яти квадратних метрах студентського гуртожитку в Мукачеві Катерина Стоян із двома синами Іллею та Степаном, шести й чотирнадцяти років, живе вже рік. Сюди вони приїхали з Чугуєва, місто на Харківщині за 50 кілометрів від російського кордону. Його досі обстрілюють. Катерина з дітьми ховалася в підвалі, виїхати вирішили, коли їхній будинок залишився без вікон. Діти досі не можуть відійти од пережитих стресів. Щомісяця на трьох вони, як внутрішньо переміщені - отримують 8 тисяч гривень від держави. Увесь цей час Катерина не працювала, не було на кого лишати дітей, та й думками була постійно вдома. Але наразі вже таки вирішила, що поки залишатися тут і почала шукати роботу.

Саме з працевлаштування, кажуть у центрі зайнятості, - розпочинається інтеграція переселенців у нове середовище. Майже 50 тисяч людей на новому місці вже знайшли роботу через такі центри. Вакансії головно - робітничі, тож роботу за фахом знайти складно. А в Одесі, щоб переселенцям легше адаптуватися в чужому місті навіть запрацював муніципальний центр, де пропонують вакансії в комунальних установах. Катерина Стоян із Чугуєва за фахом агроном-бджоляр, але працювала в торгівлі. Щось схоже шукає і в Мукачеві, але жінці пропонують перенавчитися. Одноразовий ваучер на перенавчання може отримати кожен віком 45 років плюс, але для переселенців віковий ценз скасовано. Центри зайнятості на навчання одноразово компенсують 27 тисяч гривень. Якщо вартість дорожча - різниця оплачується самостійно. Профосвіту нині здобувають 12 тисяч переселенців, країна потребує робочих рук. Артем Манько все життя на кухні був найманим працівником. Переїхавши з Донбасу під Київ - на новому місці вирішив розпочати й нове життя і відкрити свою піцерію. Він, як переселенець, узяв кредит на чверть мільйона гривень, але цієї суми вистачило лише на обладнання. Дров’яна піч для піци, кавоварка, холодильник і кредит від держави вичерпався. Щоби відкритися, ще й своїх суттєвих заощаджень довелося докласти.

Кредит державі треба повернути впродовж трьох років у вигляді податків. А ще обов’язкова умова - найняти двох людей. “Якщо більше робітників наймете, значить краще йдуть справи”, - каже Артем. У піцерії поруч з Артемом працює і його дружина Ольга. Колись вона починала з офіціантки, доросла до директорки закладу. Тому іншим переселенцям радить брати кредит для галузі, в якій мають досвід. “Це не просто прибиральниця вирішили відкрити свою кав’ярню. Прибиральниця хай відкриває клінінгову компанію, вона спеціаліст у своїй сфері. Тоді беріть і пробуйте”, - радить жінка.

Який варіант запропонований центром зайнятості обере Катерина Стоян, іще не знає, але вакансій їй запропонували достатньо. “З цього можна щось знайти і я можу претендувати на виплати, які мені буде надавати держава і це мене дуже радує”, - каже жінка. Але найважливіше те, що ці люди вже визначилися: вони живуть тут, у своїх нових містах і кожен по-своєму відбудовує країну.