Генерал Романенко: українська ППО не гірша за ізраїльський «Залізний купол»

Попри потужні системи протиповітряної оборони, навіть найрозвиненіші країни світу не здатні забезпечити стовідсотковий захист від повітряних атак. Це твердження лежить в основі сучасних дискусій про ефективність систем ППО, зокрема в порівнянні українських можливостей та ізраїльського «Залізного купола». У цьому матеріалі ми розглянемо аргументи на користь думки, що українська ППО не поступається за певними показниками ізраїльській системі, а також вкажемо ключові фактори, які формують реальну ефективність протиповітряної оборони.

Генерал Романенко: українська ППО не гірша за ізраїльський «Залізний купол»

На думку військових експертів, серед яких називають іменем генерала Романенка, порівняння ефективності ППО повинно базуватися не тільки на окремих технічних характеристиках, а й на архітектурі захисту, інтеграції з розвідкою, оперативності реагування та навчанні персоналу. Ізраїльський «Залізний купол» продемонстрував високу ефективність у перешкоджанні масованим атакам ракето-реактивних снарядів і ракет малої дальності. Проте українська багаторівнева система ППО, що поєднує радянські та сучасні західні комплекси, має свої переваги в контексті захисту великих територій і протидії різнотипним загрозам.

Багаторівневий підхід та інтеграція

Однією з ключових відмінностей є принцип багаторівневої оборони. Україна будує свою ППО як поєднання кількох шарів: від засобів раннього виявлення та РЕБ до комплексу довго-дальної і середньої дальності (наприклад, Patriot, IRIS-T SLM, NASAMS, радянські С-300, «Бук»). Така структура дозволяє розподіляти завдання між системами: короткий радіус контролю — для перехоплення дрібних ракет і дронів, середній і довгий — для знищення крилатих і балістичних цілей. «Залізний купол» сфокусований на перехопленні некерованих реактивних снарядів та ракет малої дальності і є дуже ефективним у своєму класі, тоді як українська архітектура покликана забезпечувати захист великої кількості різнотипних об’єктів на значних просторах.

Інтеграція з розвідкою і ППО-сетями — ще один фактор. Перевага, яку мають українські підрозділи, полягає в тісній координації з агентствами розвідки, супутниковими і безпілотними платформами, а також у пристосованості до гібридних загроз. Це дозволяє зменшувати навантаження на окремі системи перехоплення і підвищувати загальну результативність оборони.

Практика застосування, економічний та тактичний аспекти

Ефективність ППО вимірюється не лише відсотком перехоплень. Важливі також економічна доцільність застосування перехоплювачів, швидкість реакції, логістика і боєздатність підрозділів. Ізраїльський перехоплювач Tamir має високу вартість, і масоване застосування може бути економічно затратним для захисту численних цивільних об’єктів. Український підхід здійснює баланс між дорогими рішеннями і масовими, дешевшими засобами ураження — від засобів радіоелектронної протидії до відносно доступних систем ініціативної оборони.

Крім того, досвід протистояння повітряним атакам у реальних бойових умовах дав українським операторам безцінний практичний досвід. Оперативна майстерність, адаптивні тактики і швидке оновлення процедур застосування техніки часто компенсують відставання в окремих технічних характеристиках.

Підсумовуючи, потрібно пам’ятати: жодна система не гарантує 100% захисту, але поєднання багаторівневої архітектури, інтегрованої розвідки, навчання особового складу та розумної економічної політики дозволяє Україні створювати ППО, яке за багатьма параметрами може не поступатися «Залізному куполу». Голос генерала Романенка у цій дискусії нагадує, що важливіше не окрема технологія, а система заходів у цілому — від стратегії розміщення до щоденної бойової роботи підрозділів.