Кілька сотень осколкових поранень, ще й 5 - кульових: боєць вижив після "войнушки з кац***ми"

Івано-франківські лікарі ставлять на ноги бійця, який обороняв Бахмут, у нього понад 200 осколків, 5 кульових поранень. Харків’янин Станіслав Морозов пішов на фронт добровільно, хоча мав бронь. Жартома обрав собі позивний "Нуль", оскільки без найменшого медичного досвіду у цивільному житті, на передовій він став парамедиком. У 51 рік, мовляв, довелося, вчитися заново, з нуля, йдеться в ТСН.Кілька сотень осколкових поранень, ще й 5 - кульових. Нині на лікарняному ліжку, коли найгірше позаду, Станіслав Морозов жартує. “В войнушки з кацапами грав”, - каже він. Це сталося під час боїв за Бахмут, група Станіслава йде на зачистку - мають захопити будинок й утримувати його, аби ворог не зайшов з тилу. Однак натрапляє на засідку. Чоловік каже, рашисти розстріляли усіх побратимів. “Хлопці, як кажуть, однією чергою поклали. Я подумав, що хтось з них живий, думав, комусь надали допомогу. А одна ку**а отстрелила мені ногу. Я впав, і мене закидували гранатами”, - розповідає боєць.

У Станіслава рашисти поцілили 2 гранатами. Кулі, каже, навіть не рахував. З відірваним шматком ноги, численними пораненими, стікаючи кров’ю, кілька годин відбивався від рашистів, з єдиною думкою, аби лиш не потрапити у полон. Аж поки не прийшла підмога, й пораненого чоловіка доправили у шпиталь. “Є такий прекрасний гормон, як адреналін. Коли він перевищує усі норми - це є гормон життя - людина боїться, вона хоче жити, максимально виділяється цей гормон, який тримає людину в свідомості”, - каже хірург Роман Скалій.Це був його третій "похід" до армії, знову жартує Станіслав - строкова, ще радянська служба після школи, потім АТО і ось зараз - велика війна. На фронт 51-річний чоловік, як і 2015-го, пішов добровольцем. Хоча мав бронь - будівельна фірма, де працював водієм, у Харкові відновлювала зруйновані рашистами будинки. Але інакше, каже, вчинити не міг. Потрапив до Нацгвардії парамедиком, жартома обрав собі й позивний - "Нуль". “Довелось вчитися знову. “Ноль” - це не той нуль, який математичний. Просто туди на “нуль” мені так простіше. Є кваліфікування медики, вони перебувають у медичних ротах. А моє завдання – перший огляд пораненого, перша допомога та відправлення далі до тилу”, - пояснює Станіслав.Спершу лікарня у Дніпрі, а далі - до Івано-Франківська. Через руки тутешніх лікарів пройшов вже не один фронтовик, але випадок Станіслава вразив. Рішення ампутувати бійцю ногу було безальтернативним. “Побачили, що є безліч осколків, почали рахувати, збилися з рахунку. Осколки всі різні - від сантиметра до міліметра. Ми забрали більшу половину. Все, що вдалося забрати магнітом, або злапати так, що ми побачили візуально - це ми дістали, а більша частина так і залишилася в нозі, і вона так з ним і залишиться”, - каже хірург.

На Станіслава ще чекають операції та тривала реабілітація. Йому доведеться заново вчитися ходити, вже з протезом. Чоловік розуміє, навіть після перемоги його життя вже не буде таким, як колись. Однак запевняє - ні на мить не шкодує, що відмовився від броні та пішов воювати. Своїми жартами не лише себе тримає, ще й підбадьорує побратимів та лікарів. “А я так сам живу і сім’ю свою вчу - плакати, нити - це не наше. Повернусь додому, роститиму дочку, видам заміж і буду якось без ноги жити”, - каже Станіслав.Читайте також:Їсти стає все дорожче, але на дечому вже можна зекономити: що відбувається із цінами на харчі"Ціна посівної, Снігурівський напрямок - це пі**да": херсонці виїздять на поля, попри ризики підірватисьПоклали 70 ворогів із 160, які йшли на штурм вночі: бійці поблизу Соледара стримують російську піхоту