Куренівська трагедія: унікальні архівні кадри та свідчення очевидців про катастрофу під грифом "таємно"

60 років тому цього дня у Києві прорвало греблю в районі Бабиного Яру. Відходи з цегляного виробництва - рідкі пісок та глина - миттєво накрили столичну Куренівку. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість - 5 метрів за секунду. Він зносив на своєму шляху все: будинки, транспорт, дерева, перехожих. Інформацію про аварію одразу засекретили.

Архівні кадри, зокрема і ті, яких ще ніхто не бачив, та свідчення очевидців - про це йдеться 13 березня в сюжеті ТСН.19:30.

Тоді цілого району - не стало за лічені хвилини. У Києві був відключений міжміський та міжнародний телефонний зв'язок. Інформацію про катастрофу по радіо передадуть лише за 3 дні.

Деякі кадри, як і інформація про трагедію, було засекреченим до 90-х років. Розгрібати завали довелося кілька місяців.

"Там було оточення, негайно все, там муха не могла пролетіти", - згадує очевидець-ліквідатор Володимир Пінчук.

Він - інженер-будівельник, курував зведення Сирецького масиву. Зачувши страшенний гуркіт побіг до місця прориву бачив з гори усе.

"На тому місці, де ми звикли, що стояли якісь будиночки, стадіон і так далі, було ось просто жовте озеро", - каже Володимир.

Бомбу уповільненої дії заклали ще у 50-тих. Тоді у Києві почався будівельний бум. Два цегляні заводи на Сирці шукали місце для відходів: змішаних з водою цегляних пород. І міська рада дала згоду залити ними Бабин Яр. Загальна площа відстійника була близько кілометра. Висотапонад 30 метрів. Усі вони і височіли на великим житлово та промисловим районом Києва.

Режисер Сергій Лозниця віднайшов унікальні кадри. На них видно, який вигляд мали ті відстійники. І як поміж земляних валів вирізняється дамба, що тримає відходи. Яку, за документами, кажуть в Державному архіві міста Києва, звели неправильно.

За словами старшої наукової співробітниці Державного архіву Києва Тетяни Булгакової, ці дамби не відповідали складності структури тих ґрунтів. Мали б бути бетонні, а як ні, то із належним водовідведенням.

За 11 років куренівські дамби назбирали понад 4 мільйони кубометрів бруду і дамбу прорвало: майже 9-та ранку, будень день, час пік, так як і нині, 60 років тому. Там де трамвай, було залито все водою. Ніби з'явилась річка – ні їхати, ні йти. Весь транспорт зупинився.

Вал висотою 20, згодом 10 метрів, рухався схилом, де нині вулиця Теліги. Швидкість - 5 метрів за секунду. До Куренівки він діставсь за декілька хвилин. Знесені 68 будинків, 13 адмінприміщень, дитсадок, трамвайне депо. У депо не вимкнули електрику. Лише там тоді загинули десятки.

"Офіційна версія, що загинуло 145 осіб, ще близько тисячі людей зазнали поранень. Але серед населення Києва говорилося тоді, що жертв у десятки разів більше", - каже керівник наукового управління Українського інституту національної пам'яті Ярослав Файзулін.

"Подруга мого тата була директор швидкої допомоги і вона потім розповідала, тоді, коли могла це розповісти, що вона 2 тижні не ночувала вдома. Тому що швидка, яка ніколи цього не робить, вивозила трупи", - розповів очевидець Валентин Резніченко.

Людей ховали на різних цвинтарях, вказували різні роки смерті. Інформацію про трагедію жорстко цензурувало КДБ. Розслідування теж було таємним. Тюремні строки отримали 6-ро людей.

Перший пам'ятний знак про найбільшу техногенну катастрофу столиці встановили тільки у 1995-му. Біля трамвайного депо. Ще декілька, пізніше, у Бабинім яру, поруч із зруйнованою у 1961 році дамбою.

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.