На Київщині місцеві починають боятись, що їх покинули, коли бої припиняються

Артилерійські дуелі, повітряні бомбардування, реактивні “Гради” - цілими пакетами нині лягають по обидва боки уздовж Житомирської траси. Війна у буквальному розумінні на зустрічних курсах точиться тепер на ділянці від Стоянки до Макарова. І все це на собі відчувають цивільні жителі Київщини та Житомирщини. Водночас, українські захисники змогли частково перерізати шляхи постачання боєприпасів та палива російським окупантам і змусили їх - відмовитися від піхотних атак.

Про це йдеться в ТСН.

Ворожа артилерія в районі Макарова, поки не замовкає. «Дві ночі так лупило добре! Перед цим літаки: прогудів і бомба! Чотири метра глибиною і метра 5-6 в діаметрі, добра бомба», - каже мешканець Київщини Віктор Михайлович.

Те, що бомби зі снарядами прицільно руйнують насамперед, цивільну інфраструктуру та житлові споруди, усвідомлений злочин окупанта, кажуть захисники.

«Не вибирають куда стріляти, вони все поспіль б'ють. Все винищують», - додають місцеві.

От тільки українці хоч і чують розриви навколо власних будинків - цілодобово вже місяць, до російського терору , ніяк призвичаїтися не можуть. З того таки Макарова та навколишніх селищ виїхали відсотків 90 цивільних жителів. Ті, хто наважився залишитися, вимушено навчилися розрізняти на звук російського знаряддя вбивства.

Навіть, година тиші, обабіч Житомирської траси, тепер, явище - дуже рідкісне. «В АТО було трохи легше. Ракети ці прилітають - там такого не було. Тут і авіація», - запевняє військовослужбовець ЗСУ.

Не встиг “Стиліст” завершити порівняння, як просто серед білого дня, ворожа авіація нагадала про себе. За лічені секунди над Макаровом, після кількох потужних розривів у небо потягнулися стовпи пилу із димом. Трохи ближче до столиці увесь обрій затягло чорним смогом.

Над Ірпенем та Ворзелем упродовж всього дня здіймається шалена просто хмара чорного диму, а далі, вздовж всієї Житомирської траси: від Стоянки - далі Гурівщина, Мила - навіть долітає відлуння стрілецького бою. І не замовкають артилерійські канонади.

Валентина Володимирівна, що тепер на усе своє село залишилася - єдиною жителькою, під ревіння реактивної артилерії розповідає, у чому її - найбільший страх. «Коли стріляють – важко. Але, коли не стріляють - у сто раз важче. Нам здається, що нас усі покинули. І нікому ми не треба. І ми залишились самі! І, коли ти чуєш, що десь, щось стріляє - ти знаєш, що борються», - каже жінка.

Ніби почувши слова літньої українки, на самому “нулі”, де й триває боротьба, наші воїни узялися «мінусувати» окупантів. «Були знищені їхні боєприпаси, склади їхні. Автомобілі їхні з боєприпасами - це було знищено», - каже військовослужбовець ЗСУ.

Читайте також:

В Україні відбудовуватимуть будинки вже із комфортними бомбосховищами, але знадобиться кілька років

Фейки від окупантів переходять межі, від яких відхрещується навіть Кремль

На Харківщині військові змусили окупантів перейти до оборони, але ті і далі обстрілюють міста