Пенсіонери змогли зупинити колону росіян в Бучі і дали час ЗСУ зустріти ворога: історія героїв, які залишились в тіні

Вони першими зустріли колону російської техніки, яка увірвалась наприкінці лютого 22 року до Бучі. Звичайні мешканці міста і лише дехто з бойовим досвідом, стали до зброї та влаштували засідку на російську техніку, яка сунула містом. Хоч сили в тому бою були не рівні, але засідка добровольців дала змогу виграти час для Збройних сил, які згодом добили залишки росіян та не пропустили їх в Київ, йдеться в ТСН. Окупанти планували парад у Києві, але наштовхнулись на опір звичайних українців. Їх палили “коктейлями Молотова” у передмісті української столиці та обстрілювали просто із приватних будинків. Оскаженілі росіяни нищили будинки мирних людей, мародерили та влаштували масове вбивство мирних людей.Кадри і світлини з вулиця Вокзальна у Буч облетіли увесь світ, бо саме тут українці знищили одну з найбільших колон російської техніки, яка йшла на Київ.

У березні 2022, коли посеред житлового кварталу Бучі йшла колона техніки росіян, вогонь ЗСУ корегували місцеві добровольці. “Тут вулиця вузька. Вони зупинилися і почали розвертатись аби здати назад, але їм не вдалось, і їх тут і накрили”, - розповідають місцеві. Колона рашистів на бронетехніці увірвалась у Бучу зранку 27 лютого, вони рухалися з боку Гостомеля - саме там, на аеродромі Антонов висаджувався російський десант. Окупанти без остраху, що по ним стрілятимуть, планували проскочити Бучу і увірватися до столиці. Першими їх зустріли пенсіонери, та ще півтора десятка добровольців. Влаштували засідку просто посеред приватних садиб та висоток. “Ми роззосередились вздовж вулиці. Коли йшла колона, дійшла до перехресті і першу машину підбили з гранатомета”, - розповідає Павло Мазін. Ще одну бронемашину росіян добровольці закидали звичайними “коктейлями Молотова” з сусідньої недобудови. Володимир гатив у бік росіян, які сиділи на бронемашинах. Ошаленілі від несподіваного опору окупанти почали гатити в різні боки, обстрілюючи все, що було на їхньому шляху. Вони засікли Володимира і кинулись навздогін і почали стріляти по ногах. Бучанцю вдалося втікти. Наслідки того поранення лікує і досі. “Три кулі піймав. Пролежав хвилин 15. Потім хлопці відтягнули мене за дім”, - розповідає чоловік. З того бою живими вийшли не всі. Ветеран АТО Володимир Ковальській, боєць на протезах тоді встиг випустити у бік окупантів лиш кілька куль і загинув від ворожого вогню. “В нього були вогнепальні поранення. Його розстріляли і в груди і в голову. Кілька куль. З колони. З того боку били. А він без ніг і уйти не зміг”, - кажуть бучанці. Ця засідка добровольців затримала рух російської техніки Бучею і дозволила виграти час для Збройних сил, які вже прямували назустріч ворогу і добили більшість машин вже на виїзді з міста. “Після нас вони вже не йшли парадним маршем. Вони спішились і йшли бойовою охороною. Вони не проскочили місто, як планували”, - переконують добровольці.

Росіяни, яким вдалось вижити після розстрілу колони, розповзлись містом, каже Андрій, керівник бучанського ДФТГ. Ховались у будинках мирних і вбивали їхніх господарів. “Там далі за школою домівка є, вони там в город заїхали, вбили господаря. Одна машина вискочила, заїхала на Тарасівську і там стала, вона не розуміла, куди їм їхати далі”, - каже Андрій. А ще шукали корегувальників вогню і тих, хто стріляв по їхній колоні. Хапали на вулицях перехожих, вривались у домівки та забирали в полон людей. Мордували чоловіків та жінок. За 33 дні окупації Бучі росіяни вбили майже пів тисячі українців. Тепер асоціація із цим мальовничим містом на околиці Києва назавжди закарбувалась у нашій пам’яті, як геноцид українського народу. “У нас зразу скотч на обличчі, руки замотані. Все - до стінки”, - розповідає доброволець Леонід Черкаський. Він лиш після звільнення Бучі зрозумів, що дивом залишився живим. Звичайний керівник ОСББ під час окупації був волонтером у гуманітарному штабі міськради. “Вони залітали і блокували все це місце. Вони кричали, все, ми їх знайшли. Шо це тероборона і тут є зброя, і тут вони займаються корегуванням”, - пригадує чоловік. Та замість зброї у цих ангарах були лиш ліки і хліб для жителів бучі. “Шпирнув, бив, автомат до голови. Каже, пристрелю. Вже так було…та стріляй”, - пригадує Леонід. Його тримали у підвалі добу, а потім відпустили. Леонід сам дивується своєму везінню. Разом з побратимами через рік після звільнення Бучі, вони досі залишаються разом і збираються на передову. Хоч поки жоден із цих добровольців не має державних нагород, ані за організацію оборони Бучі, ані за підбиття техніки, ніхто з цих чоловіків не пошкодував, що взимку 2022 стали на захист рідного міста.Читайте також:Українці штурмують аптеки по всій країні: пояснюємо, чому не потрібно бігти по ліки (фото)"Ліг на диван та став задихатись": у Дніпрі помер 4-річний хлопчик, на тілі дитини виявили ушкодженняНова хвиля мобілізації в Росії: чи наберуть окупанти ще 400 тисяч солдатів