СПОСОБИ ЗАХИСТУ МЕШКАНЦІВ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ, ЯКИХ БУЛО ПРИМУСОВО МОБІЛІЗОВАНО

На тимчасово окупованих територіях України окупаційна адміністрація російської федерації здійснює примусовий призов чоловіків до лав своїх збройних сил. В цій статті містяться рекомендації щодо способів захисту постраждалих від примусової мобілізації, засновані на інформації, отриманій редакцією профільної ГАЗЕТИ «ПОВЕРНИСЬ НА 100 %» під час практичної діяльності.   

Факт примусу чоловіків що мешкають на тимчасово окупованих територіях до служби у збройних силах рф чи інших підконтрольних їй збройних формуваннях та обставини залучення їх до участі у воєнних діях проти сил оборони України зафіксовані українськими правоохоронними органами та підтверджені висновками Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, тому ні в кого не викликають сумніву.  Точка кількість постраждалих від примусової мобілізації невідома, але приблизне уявлення дає оцінка Головного управління розвідки орієнтовно в 60 000 осіб. Хоча напевно загальна кількість постраждалих є більшою, оскільки перед початком широкомасштабного нападу в 2022 році окупаційна влада так званих «Л/ДНР» примусово мобілізувала значну кількість чоловіків, щоб скрити від російських контролерів факт розкрадання коштів на зарплату військовослужбовцям так званих 1 та 2 армійського корпусів, які «служили» тільки на папері.  

Щоб не потрапити до російського війська значна частина чоловіків, з тимчасово окупованих територіях вже майже 2 роки вимушені переховуватись, позбавлені можливості працювати та в питанні забезпечення власної життєдіяльності повністю залежать від допомоги рідних. 

Для тих же, хто не зміг уникнути примусової мобілізації на  російську військову службу актуальним є питання що робити, як вибратись, як залишити таку службу та на брати участь у воєнних діях проти сил оборони України ? Адже ці чоловіки не є адептами «руського світу» та противниками української держави. Вони були цивільним населенням, яке перебувало під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р, яка прямо забороняє примушення окупаційною державою осіб, що перебувають під захистом  служити у своїх збройних силах. Однак окупаційна адміністрація рф, порушила Конвенцію, та стала примусово мобілізовувати їх до війська. 

Для постраждалих від примусової мобілізації «виходом із ситуації» в якій вони мимоволі опинились є залишення служби в рядах армії агресора та перехід на український бік, шляхом здачі в полон ЗСУ. І така можливість є, вона передбачена українським законодавством. Кількість тих хто вже скористався такою можливістю, залишивши службу в рядах армії агресора та перейшов на український бік, становить воєнну таємницю та не підлягає розголошенню. Але в будь якому випадку ця кількість була б значно більшою якби російська окупаційна адміністрація не проводила потужну пропагандистську роботу, направлену на недопущення добровільної здачі в полон примусово мобілізованих.  Весь пропагандистський апарат рф працює на те, щоб залякати їх, створивши хибну уяву що в України їх чекає значний строк тюремного ув’язнення лише за сам факт перебування в складі російських збройних сил.

Однак це зовсім не так. Українське законодавство дає можливість примусово мобілізованим добровільно залишити службу в збройних силах країни окупанта, та уникнути кримінальної відповідальності за факт перебування в складі російських збройних сил. 

Дії російської федерації з примусу громадян України (а отримання паспорту рф або так званих «Л/ДНР» не відміняє українського громадянства) до служби у збройних силах рф чи інших підконтрольних їй збройних формуваннях, а так само примусове залучення громадян України до участі  воєнних діях чи операціях проти сил оборони України, є порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність за які передбачена ст. 438 КК України.  Правоохоронними органами розслідується низка кримінальних проваджень щодо осіб, винних в протиправному призові/мобілізації мешканців тимчасово окупованих територій на службу в збройні сили рф.  

Громадяни України примусово призвані на військову службу у рядах військ рф, за наявності підстав, можуть бути визнані потерпілими у відповідних кримінальних провадженнях, аналіз практики показує, що значна кількість осіб які добровільно здались в полон ЗСУ вже визнані потерпілими.  

Однак примусовість мобілізації треба буде довести. І найперше що треба зробити постраждалому від примусової мобілізації для того щоб захистити себе, це  зв’язатись з державними органами України та повідомити про факт його примусової мобілізації. Це можна зробити за допомогою засобів зв’язку проекту «Хочу жить» та  засобів зв’язку Національного інформаційного бюро, яке після надходження інформації щодо примусової мобілізації особи на тимчасово окупованих територіях, невідкладно повідомляє про це правоохоронні органи, міжнародні моніторингові місії та організації з метою сприяння майбутнього захисту мобілізованої особи на рівні міжнародного права. При передачі даних щодо примусової мобілізації правоохоронним органам Національне інформаційне бюро враховує всі матеріали, що надійшли від осіб, а саме: ПІБ, дату народження, контакти, адресу місця проживання або реєстрації та останнє відоме місце перебування та територію, на якій особа була примусово мобілізована. У разі, якщо інформація надійшла від іншої особи, то передаються її ПІБ, місце поточного перебування, контактний номер телефону та електронна адреса. Крім того, представникам правоохоронних органів (Національної поліції, МВС, Офісу Генерального прокурора України) надано прямий авторизований доступ до реєстрів Національного інформаційного бюро, які, у свою чергу, містять відомості про примусову мобілізацію цивільних громадян на тимчасово окупованих територіях. 

Однак у випадку ненадійності засобів зв’язку, що може призвести до можливість бути викритим у намірах здатись в полон ЗСУ представниками контррозвідувальних органів рф можна використати інший спосіб: 

• звернення до будь якого відділу Національної поліції, Служби безпеки чи Прокуратури може подати родич/знайомий потерпілого від примусової мобілізації, що перебуває на підконтрольній території України. А необхідну інформацію про це такій особі можуть передати інші родичі/знайомі під час особистого спілкування каналами зв’язку. Таким чином може бути зведена до мінімуму можливість викриття російськими спецслужбами намірів особи здатись в полон ЗСУ.    

Який би спосіб повідомлення про факт примусової мобілізації не було використано правоохоронні органи отримають цю інформацію і її можна бути використовувати під час доказування обставин примусовості мобілізації. 

Під час розслідування злочинів даної категорії, правоохоронним органам перш за все необхідно встановити факт та обставини примусу до служби у рядах супротивника (це може бути психологічний вплив або застосування сили та/або погроз її застосування відносно потерпілого чи його близьких тощо), осіб, які організовували чи безпосередньо здійснювали призов (це можуть бути працівники «військкоматів», представники військово-політичного керівництва рф чи окупаційних адміністрацій), тощо. Відповідні обставини можуть бути підтверджені показаннями свідків та потерпілих, оригіналами або копіями виданих країною -агресором або окупаційною адміністрацією документів, матеріалами фото-, відеофіксації тощо.  

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що дії російської федерації з примусу цивільного населення на тимчасово окупованих територіях на військову службу є порушення законодавства України та норм Міжнародного гуманітарного права. Постраждалі особи можуть бути визнані потерпілими від примусової мобілізації у відповідних кримінальних провадженнях, які розслідують правоохоронні органи України, але обставини примусовості мобілізації необхідно буде підтвердити.