У Ватикані тривалий час недооцінювали російську пропаганду: глава УГКЦ розповів, що змінилося

Сьогодні діяльність релігійних інституцій дедалі більше набуває міжнародного виміру, а питання інформаційної безпеки і впливу на громадську думку стали частиною церковної дипломатії. Як зазначив очільник Української греко-католицької церкви, тривалий період у Ватикані не повною мірою усвідомлювали масштаби і методи впливу російської пропаганди, проте останні події змусили переглянути підходи. У цій статті розглянемо, що саме недооцінювали, які зрушення відбулися у підході Святого Престолу та чому це має значення для глобальної спільноти й самої церкви.

Що саме довго залишалося поза увагою

Проблема полягала не лише у необізнаності з техніками маніпуляції, але й у недооцінці ролі релігійних платформ у розповсюдженні меседжів. Російська пропаганда використовувала як світські, так і церковні канали — медіа, соціальні мережі, окремі священнослужителі та міжнародні контакти — для легітимації власних наративів. Часто це маскувалося під гуманітарні або культурні ініціативи, що ускладнювало їхню ідентифікацію як частини більшої інформаційної операції. До того ж історичні та геополітичні складнощі у відносинах між християнськими конфесіями іноді створювали поля для маніпуляцій, коли певні меседжі ставали “підхопленими” без критичної оцінки.

У Ватикані, як і в інших центрах релігійної сили, довгий час переважала традиційна дипломатія, орієнтована на міждержавні відносини, молитву за мир і посередництво. Однак сучасна інформаційна війна потребує нових інструментів — аналітики, оперативного реагування, комунікаційної прозорості й співпраці з громадянським суспільством. Саме ці елементи часто залишалися поза фокусом до моменту, коли дезінформація почала мати прямі наслідки для життів людей і для авторитету церков у локальних громадах.

Які зміни відбулись у підході Святого Престолу

За словами глави УГКЦ, зараз відбувається поступовий, але відчутний зсув. По-перше, у Ватикані посилили увагу до джерел інформації та до того, як релігійні меседжі можуть використовуватися в геополітичних цілях. По-друге, зростає готовність відкрито засуджувати насильство та порушення міжнародного права — незалежно від політичних зв’язків чи історичних симпатій. Це включає активніші публічні заяви, зустрічі з представниками постраждалих церковних спільнот і більш тісну координацію з іншими центрами християнської солідарності.

Також змінюється підхід до комунікацій: у роботу вводять експертів з медіа, фактчекінгу та міжнародних відносин, практикуються навчання для кліру щодо розпізнавання дезінформації, а дипломатичні канали поєднують традиційні молитви й гуманітарну допомогу з інформаційною прозорістю. Значення має й активніша співпраця з місцевими громадами, зокрема діаспорними структурами, які можуть раніше помічати сигнали інформаційного тиску й оперативно інформувати центри прийняття рішень.

Чому це важливо для світу і для самої церкви

Зміни у ставленні Риму до проблеми — не лише питання престижу чи дипломатії. Вони мають практичні наслідки для захисту прав людини, підтримки біженців і постраждалих від воєнних дій, збереження єдності церковних спільнот та запобігання розколам, що штучно провокуються зовнішніми силами. Коли Ватикан і провідні церковні інституції усвідомлено протидіють дезінформації, це посилює довіру до церков як до джерел морального орієнтиру і підвищує їхню здатність захищати вразливі групи.

Крім того, увага до інформаційної війни стимулює розробку етичних норм у сфері міжнародної комунікації та благодійності, а також заохочує міжконфесійну співпрацю. У глобальному світі, де межі між релігійним, політичним і медійним впливом все більше розмиті, церкви можуть виступати як символи правди і відповідальності — якщо самі будуть захищені від маніпуляцій і будуть вміти вести конструктивний діалог.

Підсумовуючи, можна сказати, що визнання проблеми та відповідна реакція Ватикану ставлять важливу риску: сучасна роль церкви вимагає не тільки молитовної діяльності, але й активної участі в інформаційній безпеці, прозорій дипломатії та підтримці постраждалих. Це — частина нового, більш свідомого міжнародного виміру релігійної діяльності, який відповідає на виклики часу і захищає ті цінності, які церква прагне оберігати у світі.