Україна посилює військову присутність в Азовському морі. Це стало реакцією на те, що Київ називає "фактичною блокадою українських портів" на Азові, де від квітня цього року російські військові затримують судна, що йдуть в українські порти. Проте ці затримки й огляди суден є цілком законними – російська сторона може це робити на основі статусу Азовського моря, яке є внутрішнім морем обох держав. Цей статус був визначений Договором про співробітництво України і Росії в Азовському морі і Керченській протоці, укладеним у грудні 2003 року.
Що напруженішою стає ситуація у Азовському морі, тим жвавіше в Україні обговорюють питання, чи не розірвати цей договір так само, як і "великий" договір про дружбу, партнерство і співробітництво з Росією? Підписанню угоди передували кілька місяців надзвичайно напруженої ситуації на межі конфлікту через те, що в останні дні вересня 2003 року Росія несподівано почала будувати дамбу у Керченській протоці – від Таманського півострова до острова Тузла, що належав Криму, а відтак, Україні.
При цьому у перші дні будівництва російська сторона називала будівництво роботами з укріплення свого берегу. Від того, чи залишиться Тузла островом або стане частиною коси, залежало те, хто контролюватиме Керченську протоку – єдиний вхід до Азовського моря. Через 15 років у Києві почали розуміти, що метою будівництва дамби був примус України до такої угоди щодо Азовського моря, яка б відбивала інтереси Росії.
Передусім, того, щоб Азовське море було розділене не за нормами міжнародного морського права, а в "дусі дружби", і стало внутрішнім морем двох країн. Одразу після початку будівництва дамби з російського боку українські дипломати намагалися з'ясувати, що, власне, відбувається у Керченській протоці. Але навіть це було нелегко – пригадує тодішній заступник міністра закордонних справ Олександр Моцик.
29 вересня ми дізналися про це від Держкомкордону. В той же день я зв'язався зі своїм візаві у російському МЗС Лощініним, який сказав, що нічого не знає,
– розповідає він.
Наступного дня так само не було відомо нічого. Тоді ми вирішили подзвонити російському послу Чорномирдіну. Набираю по "сотці", бере трубку його секретарка, і каже, що Віктора Степановича немає, він поїхав на батьківщину – в Оренбург.
Тоді стало зрозуміло, що щось не так, – згадує пан Моцик. Як він розповідає, на попередніх переговорах у Москві, які ініціювала українська сторона, російський МЗС представляв перший заступник міністра В'ячеслав Трубніков, який до цього чотири роки очолював зовнішню розвідку РФ:
А я не знаю, що там будується,
– каже він мені.
Після цього Київ вирішив перевести суперечку у публічну площину, розповідає дипломат. Український МЗС оприлюднив заяву, у якій висловлював стурбованість діями Росії. У Києві також попереджали, що Україна звернеться до інших гарантів Будапештського меморандуму та Ради безпеки ООН.
Згодом Київ виступав із кількома нотами протесту в адресу Росії, у яких застерігав, що Україна вдасться до усіх необхідних заходів для збереження своєї територіальної цілісності та непорушності кордонів. Тодішній президент України Леонід Кучма перервав візит до Латинської Америки і повернувся в Україну.
Парламент присвятив окреме обговорення кризі на Тузлі, під час якого пролунали заклики до відновлення ядерного статусу. Українські військові провели позачергові навчання у регіоні. І наприкінці жовтня російських будівельників дамби і українських прикордонників на Тузлі розділяло буквально 100 метрів.
Далі сторони вели напружені переговори. 24 грудня того ж року був підписаний Договір про співробітництво в Азовському морі, – саме той, який нині дозволяє російським військовим затримувати і оглядати торгові судна, що прямують до та із українських портів – Маріуполя і Бердянська.
Нині Тузла – одна з опорних точок, на яких Росія збудувала міст через Керченську протоку до Криму, анексованого у 2014 році.
Автор: Анастасія Зануда. Джерело: BBC
24.ua Україна посилює військову присутність в Азовському морі. Це стало реакцією на те, що Київ називає "фактичною блокадою українських портів" на Азові, де від квітня цього року російські військові затримують судна, що йдуть в українські порти. Проте ці затримки й огляди суден є цілком законними – російська сторона може це робити на основі статусу Азовського моря, яке є внутрішнім морем обох держав. Цей статус був визначений Договором про співробітництво України і Росії в Азовському морі і Керченській протоці, укладеним у грудні 2003 року.
Що напруженішою стає ситуація у Азовському морі, тим жвавіше в Україні обговорюють питання, чи не розірвати цей договір так само, як і "великий" договір про дружбу, партнерство і співробітництво з Росією? Підписанню угоди передували кілька місяців надзвичайно напруженої ситуації на межі конфлікту через те, що в останні дні вересня 2003 року Росія несподівано почала будувати дамбу у Керченській протоці – від Таманського півострова до острова Тузла, що належав Криму, а відтак, Україні.
При цьому у перші дні будівництва російська сторона називала будівництво роботами з укріплення свого берегу. Від того, чи залишиться Тузла островом або стане частиною коси, залежало те, хто контролюватиме Керченську протоку – єдиний вхід до Азовського моря. Через 15 років у Києві почали розуміти, що метою будівництва дамби був примус України до такої угоди щодо Азовського моря, яка б відбивала інтереси Росії.
Передусім, того, щоб Азовське море було розділене не за нормами міжнародного морського права, а в "дусі дружби", і стало внутрішнім морем двох країн. Одразу після початку будівництва дамби з російського боку українські дипломати намагалися з'ясувати, що, власне, відбувається у Керченській протоці. Але навіть це було нелегко – пригадує тодішній заступник міністра закордонних справ Олександр Моцик.
29 вересня ми дізналися про це від Держкомкордону. В той же день я зв'язався зі своїм візаві у російському МЗС Лощініним, який сказав, що нічого не знає,– розповідає він.
Наступного дня так само не було відомо нічого. Тоді ми вирішили подзвонити російському послу Чорномирдіну. Набираю по "сотці", бере трубку його секретарка, і каже, що Віктора Степановича немає, він поїхав на батьківщину – в Оренбург.
Тоді стало зрозуміло, що щось не так, – згадує пан Моцик. Як він розповідає, на попередніх переговорах у Москві, які ініціювала українська сторона, російський МЗС представляв перший заступник міністра В'ячеслав Трубніков, який до цього чотири роки очолював зовнішню розвідку РФ:
А я не знаю, що там будується,– каже він мені.
Після цього Київ вирішив перевести суперечку у публічну площину, розповідає дипломат. Український МЗС оприлюднив заяву, у якій висловлював стурбованість діями Росії. У Києві також попереджали, що Україна звернеться до інших гарантів Будапештського меморандуму та Ради безпеки ООН.
Згодом Київ виступав із кількома нотами протесту в адресу Росії, у яких застерігав, що Україна вдасться до усіх необхідних заходів для збереження своєї територіальної цілісності та непорушності кордонів. Тодішній президент України Леонід Кучма перервав візит до Латинської Америки і повернувся в Україну.
Парламент присвятив окреме обговорення кризі на Тузлі, під час якого пролунали заклики до відновлення ядерного статусу. Українські військові провели позачергові навчання у регіоні. І наприкінці жовтня російських будівельників дамби і українських прикордонників на Тузлі розділяло буквально 100 метрів.
Далі сторони вели напружені переговори. 24 грудня того ж року був підписаний Договір про співробітництво в Азовському морі, – саме той, який нині дозволяє російським військовим затримувати і оглядати торгові судна, що прямують до та із українських портів – Маріуполя і Бердянська.
Нині Тузла – одна з опорних точок, на яких Росія збудувала міст через Керченську протоку до Криму, анексованого у 2014 році.
Автор: Анастасія Зануда. Джерело: BBC
24.ua