Коли мова заходить про посттравматичний стресовий розлад, зазвичай ми говоримо про ветеранів бойових дій та людей, що потрапили у обставини, пов'язані з боротьбою за життя. Та якщо зменшити масштаб і подивитись на психологічний стан нашого народу за тривалий період, ми побачимо, що останнє сторіччя українці вигризали право на своє існування. Зануртесь у статистику та порахуйте кількість військових конфліктів, у яких ми брали участь, кількість "зачисток", коли ворожі країни хотіли стерти українців з лиця землі, заселити на ці території своє та чуже нам населення.
Я не впевнений, що професійний історик з першого разу зможе порахувати демографічні втрати від бойових дій, Голодоморів та репресій. Це мільйони, які навіть важко уявити. Але у комплексі кожна особистісна трагедія накладала і накладає відбитки на нашу ментальність.
Доволі часто я пишу і закликаю до критичного аналізу політичних та суспільних подій. Бо вважаю, що саме критичне мислення це запорука якісних змін у різних сферах. Але водночас розумію, чому суспільна свідомість масово намагається уникати аналізу та прийняття власної відповідальності.
Якби ви жили у ті часи, коли вашого сусіда могли вночі вивезти за "криве" слово проти режиму, а потім вислати кудись його родину, майно віддати якійсь родині з братньої країни, що поруч. Якби ви жили у ті часи, коли за українську мову чи позицію, вас могли закинути у концтабори на десяток років, а потім згноїти за принциповість. Якби ви жили у ті часи, коли за бажання займатись підприємництвом на свої землі – вас ставили до стінки і віддавали усе ваше майно общині... Я не знаю як вчинили б ви. Але глибоко переконаний, що історична та генетична пам'ять наклала дуже глибокий та важкий слід на нашу суспільну свідомість.
Це вплинуло на пригнічення бажання мати свою думку, розвивати свою справу, відповідати за свої дії та рух у своєму просторі. Вона спотворила бажання усвідомлювати, що простір навколо – залежить в першу чергу від тих, хто у ньому живе.
Наш народ занадто довго жив без свободи і досі не може усвідомити, що саме є "свободою" та як із нею жити. Бо глибоко в підсвідомості досі має ті картинки своїх пращурів, які менш ніж 100 років тому ставали свідками реальності, у якій активних, свідомих та критично мислячих вбивали першими.
24.ua Коли мова заходить про посттравматичний стресовий розлад, зазвичай ми говоримо про ветеранів бойових дій та людей, що потрапили у обставини, пов'язані з боротьбою за життя. Та якщо зменшити масштаб і подивитись на психологічний стан нашого народу за тривалий період, ми побачимо, що останнє сторіччя українці вигризали право на своє існування. Зануртесь у статистику та порахуйте кількість військових конфліктів, у яких ми брали участь, кількість "зачисток", коли ворожі країни хотіли стерти українців з лиця землі, заселити на ці території своє та чуже нам населення.
Я не впевнений, що професійний історик з першого разу зможе порахувати демографічні втрати від бойових дій, Голодоморів та репресій. Це мільйони, які навіть важко уявити. Але у комплексі кожна особистісна трагедія накладала і накладає відбитки на нашу ментальність.
Доволі часто я пишу і закликаю до критичного аналізу політичних та суспільних подій. Бо вважаю, що саме критичне мислення це запорука якісних змін у різних сферах. Але водночас розумію, чому суспільна свідомість масово намагається уникати аналізу та прийняття власної відповідальності.
Якби ви жили у ті часи, коли вашого сусіда могли вночі вивезти за "криве" слово проти режиму, а потім вислати кудись його родину, майно віддати якійсь родині з братньої країни, що поруч. Якби ви жили у ті часи, коли за українську мову чи позицію, вас могли закинути у концтабори на десяток років, а потім згноїти за принциповість. Якби ви жили у ті часи, коли за бажання займатись підприємництвом на свої землі – вас ставили до стінки і віддавали усе ваше майно общині... Я не знаю як вчинили б ви. Але глибоко переконаний, що історична та генетична пам'ять наклала дуже глибокий та важкий слід на нашу суспільну свідомість.
Це вплинуло на пригнічення бажання мати свою думку, розвивати свою справу, відповідати за свої дії та рух у своєму просторі. Вона спотворила бажання усвідомлювати, що простір навколо – залежить в першу чергу від тих, хто у ньому живе.
Наш народ занадто довго жив без свободи і досі не може усвідомити, що саме є "свободою" та як із нею жити. Бо глибоко в підсвідомості досі має ті картинки своїх пращурів, які менш ніж 100 років тому ставали свідками реальності, у якій активних, свідомих та критично мислячих вбивали першими.
24.ua