Власник кінного клубу два місяці збирав по околицях своїх коней, деяких довелося ховати після розстрілу окупантами

Тварини порозбігалися навколишніми містами і селами, чоловік розшукував своїх коней майже два місяці, йдеться в ТСН.

Де донедавна були конюшня та сінник, тепер - на згадку про візит "руского міра" - гори попелу і обпечене залізо. Володимир Кучеренко кілька років тому разом із дружиною тут купив хату і на обійсті звів кінний клуб. Усе будував своїми руками і дуже радів, коли у табір на відпочинок з’їжджалися діти і дорослі покататися на конях. Чоловік зітхає: йому боляче дивитися на руїни. «Нічого не залишилось, лише спогади. У мене руки опускаються, скільки вкладено було сюда праці, часу», - каже чоловік.

Зараз тварин тут півтора десятки, огорожі для них Володимир відновив лише нещодавно. Село, де Володимир живе і веде господарство, рашисти окупували на початку березня. Чоловік на той час уже вступив до лав збройних сил, волонтерив, евакауйовував мешканців Київщини і відбивав атаки ворога, ще й отримав поранення. Повернутися ж додому, щоб вивезти сім’ю, змоги не мав, тож дружину та двох його діток врятували інші люди, а от тварини залишилися самі.

Як Володимир довідався згодом, коней російські військові з вольєрів випустили. І ті, нажахані війною, кинулися навтьоки. «Вони намагаилсь прийти додому, але тут же ж нічого не було, все горіло, бахкало. І вони побігли по сусіднім селам», - розповідає Володимир.

Сусідка Вікторія, яка залишилась в окупації врятували кіз Володі. «Дві козочки - одну вони з’їли, а дві залишилися, і коли я прийшла і дивлюся, що коні випущені, а дві кози залишились, я розумію, що їх та ж сама участь чекає. Я за них, та й привела додому», - розповідає жінка.

І Вікторії, і її чоловіку жилося дуже нелегко, рашистська техніка постійно гатила і снувала поруч. Найстрашніше, каже, коли стріляв ворожий танк, він стояв біля хати, тож в ній руйнування у кожній кімнаті. А спуститися у бетонний погріб, щоб пересидіти вогонь не могла. «У погребі кацапи жили. Вони сюди притягнули буржуйку і топили тут буржуйкою, тут жило 6 людей, а молоді, по 18 років, жили у літній кухні», - розповідає вона.

Володимир же постійно думав про коней, але приїхати в село не міг. Окупанти дізналися, що раніше служив у полку «Азов» і шукали його. Коні тим часом походжали околицями. Одних - підгодовували люди, інші - шукали собі під снігом траву. «Вони ходили дорогами, Варшавською трасою, було таке, що стоять, на них собаки гавкають, а вони навіть не реагують», - розповідає чоловік.

Загалом своїх тварин Володимир розшукував майже два місяці, після окупації повертаючи додому. Перших чотирьох знайшов наприкінці березня, кілометрів за 30 звідси. Їх зловили селяни і хотіли здати на м’ясо. А от кілька конячок та віслюк таки загинули від російської зброї. «Осколкові, один кінь - у нього прямо були на холкі кульові поранення. Просто розстрілювали», - каже Володя.

Уцілілих коней чоловік відгодовує, бо, поки блукали Київщиною, дуже схудли. Але з їжею нині сутужно, навколишні поля і досі частково заміновані, тож сіно значно зросло у ціні. «Минулого року я брав десь 50 грн за тюк, то цей рік - 70-75 гривень», - зазначає він.

У планах Володимира кінний клуб відбудувати і знову приймати гостей, але найперше - хоче, аби Україна здобула перемогу над Росією.

Читайте також:

Мама, тітка і її чоловік помирали від важких опіків на очах двох дівчат, в прихисток яких поцілив танк окупантів

Піхотинці надшвидкими темпами опановують британські бронемобілі МASTIFF, які вже вирушають на передову

Єдиний смаколик – хліб: на Київщині посивілі діти від пережитого і досі просять домашніх паляниць