Жодний офіційний найм на роботу не відбувається без укладання трудового договору. Механізм звичний: написав заяву про прийняття на роботу, передав трудову книжку, підписав наказ та декілька інструкцій, а де ж трудовий договір? Справа в тому, що трудовий договір може бути укладений як в усній, так і письмовій формі. Вважається, що подача письмової заяви працівником, який влаштовується на роботу і видача наказу про прийом на роботу є оформленням згоди сторін укласти трудовий договір в усній формі. Саме тому працівник може і не помітити, що вже погодився на трудовий договір.
В законодавстві прописані випадки, коли трудовий договір укладається у письмовій формі:
1) при організованому наймі працівників;
2) при укладенні трудового договору в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
8) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Однак ідеальний варіант - це підписання трудового договору як індивідуального документу за будь-яких умов. Він гарантуватиме захист трудових прав та зазначить факт існування трудових відносин. Інколи роботодавці зловживають правами та, отримуючи документи від працівника, не оформлюють його. Саме тому підписавши трудовий договір працівник стає більш захищений, бо у кожної сторони трудового договору з’являються взаємні права та обов’язки, які детально прописані в документі.
Сторони трудового договору: працівник та роботодавець. Особа стає офіційним працівником з моменту укладення трудового договору. Згідно статті 188 Кодексу законів про працю України прийняття на роботу за трудовим договором осіб молодше 16 років не допускається. Виняток з цього закону, коли письмову згоду дає один з батьків, тоді допускається прийняття на роботу особи з 15 років.
Зміст трудового договору формує взаємні зобов’язання сторін, де зазначаються такі умови:
1) трудова функція або умова про вид роботи;
2) місце роботи;
3) права та обов’язки працівника;
4) права та обов’язки роботодавця;
5) розмір оплати праці;
6) заохочувальні виплати;
7) режим робочого часу;
8) тривалість щорічної відпустки;
9) умови підвищення кваліфікації;
10) нерозголошення комерційної таємниці;
11) заборони працювати у іншого роботодавця;
12) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Трудовий договір не можна укласти без попередніх домовленостей щодо місця роботи, виду роботи, розміру заробітної плати та не узгодивши інші умови. Сучасні тенденції ринку праці впливають також на зміст трудового договору: якщо раніше мова про дистанційну роботу було скоріше виключенням, ніж правилом, то зараз навпаки. Розмились також підходи до виду роботи, під яким розуміють професію, спеціальність, кваліфікацію. Раніше ці параметри засвідчувалися дипломами, посвідченнями тощо. Однак, з появою нових професій, за якими здобути вищу освіту неможливо, сторонам залишається тільки одне – детально прописувати умови щодо виду виконуваних робіт.
В законодавстві не зазначені обов'язкові вимоги щодо змісту трудового договору. Сторони самостійно визначають, які умови потрібно прописати у трудовому договорі. Тому чим детальніше буде виписаний кожний розділ договору – тим краще. Особливо варто звертати увагу на відповідальність та порядок звільнення. Якщо це безстроковий договір, тобто договором не визначена конкретна дата звільнення (припинення трудового договору), за яким ініціативу звільнення проявив роботодавець, можна передбачити його обов’язок сплатити вихідну допомогу. Або договором встановити інші види відпусток, крім тих, що вже передбачені законодавством. Варіацій може бути безліч – головне створити якісний договір.
До необов’язкових умов трудового договору належить домовленість сторін про випробування при прийнятті на роботу. Мета випробування: перевірка відповідності працівника посаді, на яку він приймається. Дана умова повинна бути зафіксована у трудовому договорі та наказі чи розпорядженні про прийняття на роботу. Випробування не може бути застосоване до осіб, які не досягли 18 років, молодих спеціалістів та інвалідів. Строк випробування не повинен перевищувати 3 місяці, а для робітників – 1 місяць. Отже, конкретний строк випробування визначається трудовим договором, який може бути продовжений тільки за згодою працівника.
Крім випробування, трудовий договір може містити спеціальні обмеження щодо роботи за сумісництвом. Це означає, що працівник може реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору лише на одному підприємстві, установі чи організації (абсолютна заборона сумісництва). Звичайно, можна зафіксувати у договорі дещо послаблений варіант, коли працівник повинен отримати згоду роботодавця для роботи за сумісництвом.
Можуть бути передбачені додаткові обов’язки працівника: бережне ставлення до майна роботодавця та заборона приймати від клієнтів або конкурентів цінні подарунки чи якісь матеріальні блага. В свою чергу роботодавець може надати додаткові гарантії: додаткова відпустка, можливість користування службовим автомобілем, оплатою навчання тощо. Таким чином відбувається певний баланс, за яких вимоги до працівника перекриваються додатковими гарантіями з боку роботодавця.
З повним текстом статті можна ознайомитись перейшовши за цим посиланням: https://thedoc.com.ua/blog/business/6