Як "азовцю", за яким "полювали" росіяни, вдалося вирватися з окупованого Маріуполя: неймовірна історія

"Азовець" Ігор Бо пройшов складне випробування долею, але не зламався. Від початку повномасштабної війни захищав Маріуполь, отримав важке поранення, пройшов окупацію, був на волосині від смерті, але, зрештою, йому вдалося виїхати з окупованого міста.Справжня історія "азовця" про життя в окупованому Маріуполі, важку травму, переховування від росіян, фільтраційні табори та перший крок у вільній Україні опублікована на Ютуб-каналі "Бомбардир".

Як потрапив до «Азову»Ігор потрапив до «Азову» 2014 року. На той час йому було 19 років, але він вирішив, що потрібно захищати свої землі від ворога."Все почалося із 2014 року. Тоді я зрозумів, що потрібно йти на війну. Щось внутрішньо у мене змінилося. Навесні 2014 року я почав телефонувати до усіх «добробатів», які тоді були. Пробував записатися до лав «Донбасу». Мені сказали «ні», бо на той час було 19 років. У мене не було військового досвіду. Після того я зв’язався із друзями, які були в «Азові». Тоді він ще був не батальйоном, а добробатом. Зателефонував до знайомих і сказав: «Хочу воювати, куди йти». Тоді мені сказали про «Азов». Все, я літом 2014 року зібрав речі і поїхав до Києва у рекрутинговий центр. Його тоді, як такого, ще не було. Просто були знайомі, які сказали, що я приїду. Відтоді я перебуваю у цьому підрозділі», – пригадує він.Чому пішов з «Азова»Пробувши в підрозділі декілька років, він захотів спробувати себе в іншій сфері. Тоді вирішив поїхати на роботу за кордон. Пропрацювавши прорабом пів року, чоловік усвідомлює, що це не його, і повертається до «Азову»."2020 року я почав усвідомлювати, що я з 19 років перебуваю у підрозділі («Азов» – ред.) і що нічого не бачив, крім того вакууму, де я ріс. Я тоді зрозумів, що окрім того, як воювати, я нічого не вмію. Я сказав командирам, що мені потрібно зробити цей крок для того, щоб усвідомити, хто я і ким я є. Тоді я пішов на роботу на будівництво. Я спеціально хотів отримати професію, щоб зрозуміти, як це працює. Став прорабом на будівництві. Це було за кордоном. Тоді я для себе вирішив, що потрібно повністю абстрагуватися від суспільства. Після того, як пропрацював пів року, прийшло розуміння, що це не моє. Не те, що я хочу. Закреслив галочку і зрозумів, що потрібно повертатися (до «Азова» - ред.)", – каже військовий.

Розмова із «Редісом»Ігор розповідає, що першому, кому він сказав про своє рішення повернутися до підрозділу, був командир полку Азов Денис Прокопенко «Редіс»:"Перша людина, кому це я сказав – це був він («Редіс» – ред.). Я просто зателефонував і сказав, що я повертаюся. Реакція була максимально позитивна. Тим більше, я з ним спілкувався, що мені потрібно це зробити: «Дайте мені рік, щоб я зрозумів». Через рік повернувся".Початок повномасштабного вторгнення і тяжке пораненняКоли почалася повномасштабна війна, Ігор Бо разом із побратимами захищав від окупантів Маріуполь. Там отримав важке поранення ніг."Отримав поранення у першій половині березня (2022 року – ред.). До цього ми виконували різні бойові завдання. Це було 22 березня. Вранці я вивів своїх побратимів із блокпоста, який уже був наполовину закопаний вогнем артилерії та «Градів». Я прекрасно розумів, що ще декілька днів там люди не проживуть. Це був лівий берег зі сторони Широкиного. Вивів весь блокпост. За мною приїхала машинами з моїми побратимами. Тоді мені розповіли трагічну історію – про загибель друга, побратима. Це був «Метра» Стас. Сів у машину і поїхав до штабу, щоб пробити для себе дистанцію і так далі. Не доїхавши буквально 300 метрів до штабу, це було під вогнем артилерії, я був на місці пасажира, і в той момент по машині прилітає снаряд «Града». Попав у капот з боку водія. Прилітає снаряд – вибух, я нічого не розумію. Моментально німіє нога. Є усвідомлення, що щось прилетіло. Оперативно забираю автомат, виходжу з машини. Стаю на одну ногу нормально, стаю на іншу, вона підкошується і падає. Тоді розумію, що у мене поранення. Машинально дістаю джут, забинтовую, стягую і повзу допомагати своєму побратиму. Наступна касета «Градів» зарядилася, випускають по тій же області, де я був. Все розривається по сторонах, я усвідомлюю, що не можу допомогти йому, бо вибухи були біля нього. Відповзаю на декілька метрів і чекаю, поки стихне обстріл», – пригадує він.

Був у секундах від того, щоб себе застрелитиПісля того, як він отримав складне поранення, він зрозумів для себе, що не хоче бути тягарем для побратимів, тому вирішив себе застрелити. Був у секундах, щоб це зробити, але це виснажений організм «відключився»."Піднімаю голову, щоб подивитися – і бачу вибух. Спалах я бачив біля ноги. Мене відкидує назад. Моментально німіє друга нога. Я розумію, що я знову трьохсотий. Беру другий джгут, намагаюся затягнути, але я не можу це зробити, бо я просто не маю сил на це. Декілька спроб, розумію, що ця справа – мертва. Заклеюю, щоб просто джгут висів. Лежу, чекаю. Я розумію, що у мене кровотеча, я можу стекти. Сил не було взагалі, мені було важко навіть відкрити повіки. До початку війни я мав таку позицію, що я не збирався здаватися в полон. Я для себе вирішив, якщо я не можу приносити користь, то я не хочу бути тягарем. Я йому слідував. Беру автомат. Ставлю на автоматичний вогонь, направляю на голову і усвідомлюю, що вже пора, бо немає сенсу, не розумію, що взагалі зі мною відбувається. І відключаюся. Відкриваю ледь очі, усвідомлюю, що я ще живий. Тоді думаю, що так просто померти. Все життя пройшло перед очима. Намацую спусковий гачок і ще раз відключаюся".Шлях до лікарні під обстріламиЙого знайшли пораненим побратими, надали першу допомогу, а наступного дня «азовець» був у лікарні. Згодом його транспортували до іншого медичного закладу, під час чого вони потрапили під обстріл росіян."Мене чудом знайшли побратими, які їхали по маршруту. Забрали мене та побратима, водія і повезли на базу. Я відкриваю очі – мене несуть до підвалу, відкриваю очі – мене бинтують, відкриваю очі – я у «швидкій». Далі я опиняюся на операційному столі… Далі мене перевозять до іншої лікарні. Коли ми майже приїхали, почався черговий обстріл «Градами». Мене залишили там. Знову вибух біля машини. Уламки скла летять на мене. У мене був такий стан, коли ви мене уже доб’єте. Благо, ні один уламок не попав у мене. Мене лише трішки посікло. Через 20 хв до мене підбігли і сказали: «О, ти живий». Та лікарня була настільки забита. Хоч картини пиши. Лікарня була переповнена. Люди лежали скрізь", – розповів моторошні спогади Ігор Бо.

Окупацію Маріуполя зустрів у лікарніУсвідомлюючи, що найближчим часом ця лікарня буде окупованою росіянами, він придумав підірвати себе разом із ними."Бої йшли біля лікарні. Сьогодні-завтра ця лікарня буде або стерта, або під окупацією. Так і стало. Я зустрів військового і попросив його дві речі, щоб він залишив ПЕМ і дві гранати. Після чого я побачив налякані очі. Тоді він запитав: «Для чого це тоді». Я йому сказав, що ви сьогодні-завтра звідси підете, а мені потрібно… Нічого мені не залишили. До кінця травня цю лікарню захопили росіяни. Було усвідомлення, що я вже мертвий, тільки те, що я можу лише поки розмовляти. Просто живий труп. У мене були пошкоджені ноги. Я розумів, що коли вони зайдуть, мене живим не знайдуть", – каже «азовець».

Створення легенди, яка врятувала Ігоря Аби вижити, військовий вигадав легенду."Я розумів, що під своїм ім’ям і прізвищем я не можу рухатися далі. Бо всі списки є. Придумав нове прізвище, яке пов’язане із моїм. Став «косити» під цивільного, який вийшов по воду – і його ранило «Градом». Я знайшов звичні ножиці і розрізав свої права так, щоб було видно дві перші букви прізвища і що вони були видані в Донецькій області. Я виваляв їх у своїй крові. Це мене врятувало, бо під кінець травня бойові дії відійшли за декілька кварталів. Тоді почалася так звана «зачистка». Вони шукали українських військових у цій лікарні", – розповів він.Медсестри здали інформацію про «азовця»"Азовець" пригадує, що 20 травня зайшли росіяни. Ігоря здали росіянам медсестри. Окупанти погрозами та побиттям намагалися вибити зізнання, чи він військовий."Вони на мене, я на їх. Голова виглядає з коридора і на мене киває. Різними способами вони намагалися дізнатися, чи я військовий. Я, звичайно, не військовий, простий цивільний із Маріуполя. Вони (окупанти – ред.) били мене, намагалися вибити будь-яку інформацію, але був великий потік людей, і вони пішли від мене", – пригадує він.Через тиждень російські військові повернулися. Вони забрали Ігоря та повезли його до приміщення, де людей катували і вбивали.На допомогу Бо приїхали люди з Росії до Маріуполя«Азовцю» вдалося не видати себе росіянам. Коли в Маріуполі з’явився так званий російський зв’язок, чоловік повідомив знайомим і вагітній дружині, що він живий."Зв’язався зі знайомими з Росії. У мене багато з Донецька повиїжджали до Росії, з якими я взагалі не спілкувався. Тут зв’язався, розповів, що мене поранено, запитав, чи можуть вони приїхати. І знаходять такі люди, які змогли із Росії приїхати. На той момент вони були вже громадянами РФ, тому без перешкод потрапили до міста. Я попросив банальне – це привезти речі, телефон. Я скинув їм скан (нових – ред.) документів. І з цього моменту почалося зовсім нове. У мене були кросівки. Я такий думаю: «Так, уже можна жити». Без фільтрації, бо у мене були нові документи. Я із Маріуполя", – каже він.В той час він думає, як провезти фальшиві документи з Києва до Маріуполя.

Як вдалося виїхати з МаріуполяПісля того «азовець» зрозумів, що потрібно виїжджати з Маріуполя. Знайшов перевізника, придумав легенду, але за рекомендацією ГУР цього не зробив. Його прихистили небайдужі люди, завдяки яким він зміг покинути місто."Я зв’язався через своїх друзів у Маріуполі зі службами. Хочу подякувати, дуже сильно допомогла українська розвідка. Вони дали мені правильні контакти. Друзі зі спецслужби, в першу чергу, надали важливу інформацію. Далі ми змогли проробити план, як діяти. До того, як я з ними зв’язався, у мене був свій план. Я уже знайшов перевізника. Я у пт його знайшов, а у пн уже мав їхати. Поговорив із літньою жінкою, ніби я її внук… Зі мною зв’язалися у суботу, щоб я не робив цього, бо я би просто не пройшов би ці блокпости. Після чого я відкинув свою ідею і зміг випадково знайти людей, які мене прихистили. Завдяки їм я зміг виїхати за межі Маріуполя", – пригадує Ігор Бо.Йому вдалося виїхати за межі міста, однак він однаково був на окупованій території. Ігор розповідає, що загарбники часто проводили перевірки.У день теракту росіян в Оленівці (в ніч поти 29 липня 2022 року – ред.) у Ігоря народився син.

Бо вивезли з окупації, хоча на це давали лише 10%За словами «азовця», йому вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію завдяки роботі спецслужб."Пройшов великий відрізок часу, мене набирають і кажуть, що можна спробувати (виїхати з окупації – ред.), але шансів дуже мало – 10%. Мені було настільки все одно, я вже давно змирився, що я звідси не виберуся. Я не мав ні страху, нічого. Я погоджуюся на ту можливість, яку мені запропонували. На благо, все вийшло. Мене везли на різних транспортах", – розповідає він.Коли він повернувся на підконтрольну територію України, у нього не було взагалі емоцій. Його зустріли.Наймістичніша історія, яка відбулася з Ігорем"25 березня. Є таке термін, як сонний параліч. 25 травня я засинаю і через сон відчуваю, що хтось заходить до палати і починає мене по-дружньому будити. Потім мені говорять, що мій найкращий друг – це Герой України Максим Гал «Пістон» – 25 березня загинув. Я потім співставив, що, можливо, він тоді приходив попрощатися", – пригадує «азовець».Читайте також: "Окупанти постійно підкидують нові бригади": експерт про бої за Авдіївку Військовим біля Авдіївки потрібна допомога дронами, аби місто не стало "фортецею Бахмут" Яка ситуація в Авдіївці: окупанти знищують місто 500-кілограмовими бомбами та ускладнюють логістикуПідписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.