Зі свого лише матрац, але його страшенно бояться втратити: в яких умовах живуть переселенці в шелтері Дніпра

Із різних куточків України, але з однаково болючими спогадами. У Дніпрі переселенець зі знищеного окупантами Маріуполя дав прихисток іншим біженцям. Упродовж року його притулок функціонує винятково волонтерським коштом. За цей час дах над головою тут знайшли кілька сотень людей, що втікали від російських обстрілів та окупації, йдеться в ТСН. Доки не почалась велика війна, тут був єврейсько-український культурний центр і з першого погляду все геть не схоже на притулок. “Якщо ви подивитесь, так гарне приміщення, дуже гарне, але не для життя. Але ми його якось прилаштовуємо, бо іншого виходу в нас нема”, - кажуть працівники. Тепер тут живуть, ті кого росіяни погнали з дому. За кімнати їм слугують актові та спортивні зали. Живуть гуртом, сплять на матрацах, втім не скаржаться. Вузеньке ліжко пані Меланії - весь її особистий простір, але найбільший її страх, що і цей острівець стабільності раптом зникне. “Всі переживаємо, що хоч би тут не закрили, хоч би нас лишили тут. Тепло, їсти дають, а що нам ще треба і не стріляють”, - каже жінка.

Ціни тишу пані Меланія Борисенко навчилася у свої 83. Особливо, коли через кілька місяців перебування у шелтері, спробувала з родиною повернутись до Соледара, де її син Віктор тоді ледь не загинув. “Щоб не збрихати, метров 10 “Град” рвонув біля мене, аби не двері гаражні, напевно б...”, - зазначає чоловік. Борисенків у цьому шелтері, аж чотири покоління. Під наглядом прабабусі у навушниках вчиться чотирикласниця Вероніка. Каже, слухати урок отак посеред коробок, у загальній кімнаті нескладно. Забрати з дому родина майже нічого не змогла, але вивезли котів. Одному з них схоже зручніше у порожньому коридорі, ніж в залюдненій кімнаті.Засновник цього притулку - Євген Тузов - втратив усе у розбомбленому росіянами Маріуполі. Тоді під шаленими обстрілами він допоміг вижити тисячам людей, які ховалися у підвалі спорткомплексу. Коли всі змогли виїхати, організував для них у Дніпрі шелтер. Каже, рік потому переселенці все ще найбільше потребують даху над головою і саме це стримує багатьох від евакуації. “Вона не може за пенсію орендувати, вона не може піти працювати, є така гостра необхідність. Багато центрів вже зачинились, житло держава не надає”, - каже Євген.

Свій шелтер Євген утримує завдяки допомозі друзів та знайомих. Небайдужі дають харчі, одяг, гроші. Навіть свято тут організовують волонтери-аніматори. До річниці хабу маленьких переселенців пригощають солодощами. Поки ж діти радіють яскравим міньойонам, дорослі вишукуються в чергу за продуктовими наборами і радіють, що матимуть їжу на кілька днів наперед.Читайте також:Під Бахмутом артилеристи змушують вагнерівців лягти і більше не піднятись, але нарікають на появу снарядів у ворогаПід час штурму храму на Київщині помер чоловік: що відомоВибухівка в оселі здатна стояти на зведенні місяцями і роками: сапери закликають до обачності