Змушували носити пов’язки, як в гетто: мешканці села на Харківщині вже не в окупації, але досі в страху від окупантів

Звільнена нашими військами Кутузівка - село, на перший погляд зруйноване на вісімдесят, а, може, й на дев’яносто відсотків. Попри те, що окупантів відсунули звідси, люди й досі не живуть тут мирним життям через щоденні обстріли, йдеться в ТСН.

Місцеві змушені юрбитись в одному бомбосховищі. Коли тихо сидять поруч із входом до підвалу. Будь-якої миті може прилетіти щось важке, і шанси на виживання визначатиме довжина дистанції до укриття. Днями, кажуть мешканці бомбосховища, поруч скинули щось схоже на авіабомбу.

«Прилетіла два дні тому бомба стокілограмова, як розповідали. Якісь тридцять метрів, ми відчули. Летіло каміння, уламки, летіло все», - каже медсестра Наталя Леус.

Люди в підвалі живуть немовби однією родиною. Побут налагоджений – наскільки це можливо зробити під обстрілами. Є де спати, що їсти, чим лікуватися. Під бетонними перекриттями двоє інсулінозалежних діабетиків і відсутність інсуліну може добити їх так саме, як і російські бомби. Та попри весь жах ситуації люди не хочуть виїжджати з села. «Кажуть, виїжджайте. Ну, куда виїжджати? З рідного села виїжджати. Де б ти не поїхав, скрізь ти не потрібен», - переконані вони.

Кутузівку обстрілюють всім, що є в арсеналі російської армії. Найстрашніше, кажуть, запалювальні боєприпаси. «Воно летить такими кулями гарячими і розсипається такими маленькими вогниками, а в них фосфор, його нічим не загасиш, він горить і випалює все», - розповідають місцеві.

Поки Кутузівка була в окупації, зв’язку з «великою землею» майже не було. Окупанти заборонили людям виїжджати на підконтрольну Україні територію. Під загрозою розстрілу змушували носити спеціальні пов’язки, як в гетто під час Другої світової. «Примушували пов'язки білі носити. Принесли сюди халат, розірвали його. Сказали, хто не носитиме, розстрілюватимемо», - розповідає медсестра Наталя Леус.

Та навіть з пов’язкою люди обходили десятою дорогою будівлю, де був штаб окупантів. «Тут був повний хаос, тому що тут жили орки. Мародьорили, коштовності зникали, багато чого зникало», - розповідають військові.

Тих, кого не пощадив «руский мір» звідси і навколишніх сіл доправляли до шпиталю. Тут у кожного своя драма і своя історія виживання під вогнем. Сергій Іванов встиг накрити собою дружину, коли почався обстріл їхнього села. Тепер вони ніби повінчані одним осколком. Уламок російського заліза прошив його руку і зупинився, пробивши легені дружини.

А дехто з поранених не хоче показувати обличчя, боїться, що окупанти повернуться. Але військові заспокоюють – повторення окупації не буде. «Незабаром ви почуєте гарні новини про наше просування вперед», - переконують вони.

А поки тривають обстріли Кутузівки. Останній забрав життя літньої жінки, яка намагався врятуватися в бомбосховищі. Відкинути ворожу артилерію від Харкова та околиць – важке, проте, життєво необхідне завдання.

Читайте також:

Харків’яни готові будь-якої миті до евакуації, але поки призвичаїлись до обстрілів

"Ураганами" по селищу: на Донеччині рашисти б’ють по всьому навмання

На що насправді спрямована Стамбульська конвенція і чому її так дехто боїться