Адвокат диявола: на які поступки Путіну може піти Байден під час зустрічі у Женеві

Джо Байден та Володимир Путін проведуть свій перший саміт у Женеві 16 червня. Місце та дату підтвердили як у Білому домі, так і в Кремлі. Хоча ще тиждень тому ймовірною столицею зустрічі вважали Відень. Та й приводом називали найбільше з 2014 року скупчення російських військ біля українських кордонів. Саме це, як ми пам’ятаємо, і змусило Байдена подзвонити Путіну і запропонувати зустрітися.

Проте загострення конфлікту між Ізраїлем і Сектором Гази, та зухвале захоплення і викрадення режимом Лукашенка пасажирського літака Ryanair, змішали карти. А відмову адміністрації Байдена від санкціонування "Північного потоку-2" на Капітолійському пагорбі називають подарунком Путіну і прагненням до нового перезавантаження.

Є мінімум п’ять тем, які обговорять Байден і Путін: Україна, Білорусь, Близький Схід, ЄС і Китай. ТСН.ua розбирався, чому є ризик, що питання України вирішать за спиною України, чи на щось розміняють.

Тінь Хрущова та "перегрузки"

Майже кожен американський президент починав із перезавантаження відносин з Росією. Проте успіхом це ніколи не закінчувалося. Джо Байден на "рахунку" Володимира Путіна – п’ятий президент Сполучених Штатів. Але знайомі вони давно. Байден настільки добре знає Путіна, що під час візиту до Москви 2011 року сказав, що у Путіна "немає душі". А ще за 10 років, вже ставши президентом, - що Путін "вбивця".

Проте, не дивлячись на войовничу риторику, та називаючи свого попередника "цуценям Путіна", адміністрація Байдена схоже й сама прагне сумнозвісного перезавантаження з Росією. Просто робить це тихо. Та й місце для першої для Джо Байдена в статусі президента США зустрічі з Володимиром Путіним вибрали символічне - Женеву (Швейцарія).

ТСН.ua вже писав, що на долю швейцарської Женеви припала зустріч Дуайта Ейзенхауера та Микити Хрущова в часи "холодної війни". Метою тодішнього Женевського саміту 1955 року, в якому також брали участь Велика Британія та Франція, було зниження міжнародної напруженості. Там, як не дивно, Хрущов заявляв про вступ в НАТО СРСР, а за рік до цього був готовий допустити об’єднання Німеччини за умови її подальшої нейтральності. Але в Альянс Радянський Союз так і не взяли, а ФРГ стала членом Альянсу.

Знає Женева й ще одну сумнозвісну зустріч 2009 року, коли після військового вторгнення Росії в Грузію, Вашингтон пішов на перезавантаження відносин із Москвою, щоб перегорнути сторінку і почати все з чистого аркуша. Ось, що з цього приводу писав колишній посол США в Росії Майкл Макфол у своїй книзі "Від холодної війни до гарячого миру": "У 2009 році багато моїх нових колег в уряді США, зокрема ті, хто служив в адміністрації Буша під час російсько-грузинської війни, посилалися на безвідповідальність Саакашвілі як учасника війни. Більшість наших лідерів не були готові пожертвувати співпрацею з Росією в питанні Ірану через грузинсько-російський конфлікт".

Для спільного фото Клінтон і Лаврова в женевському готелі InterContinental 12 років тому американська делегація принесла символічну червону кнопку, яку мали тиснути дипломати. Проте надпис всіх дещо збентежив. Замість "перезагрузка" там було написано "перегрузка". Тоді російська делегація пожартувала, що у США та Росії стільки роботи, що їх відносини будуть перевантажені. Власне, як корабель назвеш, так він і попливе. Перезавантаженням між США та РФ і не пахло. І за дивним збігом обставин зустріч Байдена з Путіним, за інформацією швейцарської преси, може відбутися в тому ж сумнозвісному готелі InterContinental.

Перезавантаження 2:0

На відміну від Трампа, адміністрація Байдена доволі чітка у дефініціях щодо Росії. Проте слова поки що розходяться з діями. 15 квітня, за два дні після дзвінка Байдена Путіну із пропозицією зустрітися, США запровадили можливо найжорсткіші за останні вісім років санкції проти Росії, заборонивши американським установам фінансувати держборг РФ.

Багато хто охрестив це поверненням до часів "холодної війни". Але потім, проаналізувавши, санкції не здивували ні американських експертів, ні ЗМІ, які зауважували, що на столі у Байдена були більш пекельні обмеження, але він ними не скористався. Та й заборона купувати російські державні облігації набуває чинності лише з 14 червня.

Проте найбільшим шоком стала відмова Вашингтону остаточно поховати "Північний потік-2". Це рішення збурило як демократів, так і республіканців. Проте, на відміну від трампівських часів, Конгрес, схоже не збирається законодавчо зобов’язувати Байдена вводити нові чи не відміняти старі санкції проти Росії. ТСН.ua неодноразово писав, що адміністрація Байдена може відмовитися від санкціонування російської газової труби в обмін на покращення відносин із Німеччиною – головним союзником США в ЄС – зіпсованих Трампом.

Сам Байден пояснив своє рішення так: "Проєкт був майже повністю завершений до того, як я прийшов на посаду. І питання не стоїть так, що я можу дозволити або не дозволити Німеччині щось робити. Застосувати санкції зараз, на мою думку, буде контрпродуктивно для наших європейських відносин".

Чи стоїть за цим рішенням хитрий умисел спочатку зустрітися з Путіним в Женеві, подивитися йому в очі і потім вирішити, що робити з "Північним потоком-2"? Чи почекати результатів парламентських виборів у Німеччині, де канцлером може стати кандидатка від партії "Зелених", які є непримиренними противниками "Північного потоку-2"? Адже в законі, який зобов’язує адміністрацію Байдена санкціонувати російський газогін, є норма про запровадження нових обмежень кожні 90 днів. Тому в кінці серпня США теоретично можуть переглянути своє рішення.

Женевський базар

Білий дім заявив, що Байден в Женеві порушуватиме питання України та Білорусі. До Швейцарії очільник Білого дому прилетить одразу після самітів лідерів G7 у Великій Британії та НАТО у Брюсселі. На саміт країн-членів Альянсу, попри титанічні зусилля української дипломатії, нас не запросили. Хоча саме там були всі шанси організувати зустріч Володимира Зеленського з Джо Байденом, хай швидку і "на ногах".

Це може говорити одразу про кілька речей.

По-перше, що долю України вирішуватимуть без України. І тут ризикуємо наштовхнутися на велику пакетну угоду, що включатиме й українське питання, яку можуть "розіграти" Байден і Путін. Це до речі те, чого всі так боялися 2018 року під час сумнозвісного саміту Дональда Трампа з Володимиром Путіним у Гельсінкі.

По-друге, адміністрація Байдена чітко заявила, що допомога Україні з боку США прямо пропорційна впровадженню реформ і боротьби з корупцією, а з цим у нас великі проблеми.

За словами директорки Центру "Нова Європа" Альони Гетьманчук, президент Байден у своїх заявах щодо Росії досить чітко окреслив, чого прагне досягнути чинна адміністрація, - стабільності та передбачуваності.

"Саме епітети "стабільні та передбачувані" найчастіше звучали у зв’язці з американсько-російськими відносинами у заявах як Байдена, так і інших представників адміністрації. Тобто, зовсім не рівень стратегічного партнерства. Інша справа, що за президентства Путіна відносини з РФ апріорі не можуть бути стабільними та передбачуваними. Загалом, підходи до Росії традиційно базуватимуться на трьох умовних D- deterrence, dialog, democracy (стримування, діалог, демократія). Питання в тому, яку пропорцію з цих трьох D обере чинна адміністрація: скільки там буде першого, другого і третього. Очевидно, що сьогодні, напередодні саміту Путін-Байден, ми бачимо з боку Вашингтона приблизно рівні пропорції і стримування у вигляді санкцій, і діалогу з запропонованою зустріччю, і акценту на демократію з заявами на підтримку прав Навального. Однак, ця пропорція може постійно змінюватись", - пояснює ТСН.ua Альона Гетьманчук.

Але не Україною єдиною. Напередодні саміту в Женеві Москва підвищує ставки. Так, наприклад, у черговому спалаху ракетного протистояння між Ізраїлем і Сектором Гази багато хто вбачає руку Москви, яка підтримує терористичне угруповання ХАМАС. Сама ж Америка, на відміну від трампівських часів, надає фінансову допомогу Палестині, хоча й визнає право Ізраїлю на самооборону.

Ще одним спірним питанням у відносинах США-РФ є Китай. Бо, суто з економічної точки зору, прямим зростаючим конкурентом Вашингтона є Пекін, але аж ніяк не Москва. І тут Путін може шантажувати Байдена, мовляв, якщо США будуть ще дужче затягувати санкційний зашморг навколо шиї Росії, тим більш реальним виглядатиме союз Москви з Піднебесною.

Ну і напевно останнє питання торгу, яке може розіграти Путін, - це Білорусь. Те, що зробив самопроголошений президент країни Олександр Лукашенко, захопивши і примусово посадивши на мінському летовищі пасажирський борт Ryanair рейсу Афіни-Вільнюс, не вписується в жодні міжнародні норми. Режим Лукашенка це зробив із однією єдиною метою - заарештувати колишнього головного редактора і засновника Telegram-каналу NEXTA (який був головним координатором білоруських протестів після сфальсифікованих президентських виборів у серпні 2020 року) Романа Протасевича.

Україна та ЄС вже оголосили авіаблокаду Білорусі. Також США та ЄС розглядають запровадження додаткових секторальних санкцій проти режиму Лукашенка. Серед них – експортне ембарго нафтопродуктів і добрив. Але парадокс у тому, що подальша політична та економічна ізоляція Білорусі – це саме те, що треба Путіну. Це ще більше штовхатиме Білорусь у залізні обійми Кремля. Західні аналітики давно кажуть про необхідність введення точкових санкцій проти "гаманців" режиму Лукашенка, серед яких багато росіян, які після введення санкцій за безцінь скуплять білоруські нафтопереробні та калійні підприємства.

Тобто, треба посилювати санкційний тиск не тільки на Мінськ, а й на Москву. Але чи готові до цього Брюссель та Вашингтон? Адже Путін може пообіцяти Байдену, що поставить Лукашенка на місце, забезпечивши спокійний транзит влади в Білорусі від диктаторського до псевдо-демократичного режиму.