Головні події 2020 року очима журналістів CBN

Підведення підсумків – це класно. По-перше, дозволяє проаналізувати, осмислити й оцінити зроблене. По-друге, повернувши погляд з минулого, придивитися до майбутнього, будувати стратегію, коригувати тактику та, знаючи про плюси й мінуси, думати про перспективи.На порозі в 2021-й ми вирішили подивитися, а яким був для нас, команди CBN, рік, що минає. Завдяки специфіці роботи ми завжди в курсі подій, які стосуються багатьох сфер життя нашого міста, області та країни. Ми розповідаємо про них людям, залишаючись у рамках вимог нашої професії до балансу думок, достовірності, збалансованості, об’єктивності чи неупередженості наших матеріалів. Але ж ці події ми все одно пропускаємо через власне серце, і вони залишають там свій відбиток. Як і власні дії чи результати роботи.То яким запам’ятався журналістам 2020-й?Анна Гончаренко: «Мені хотілося, щоб у кожній родині було якомога більше хороших новин»Анна Гончаренко в нашу команду прийшла пів року тому з центрального телеканалу і відразу стала однією з провідних тележурналісток. На її переконання, щоб зберегти телебачення на плаву, потрібно працювати для молодого глядача, якому не байдужі рідне місто і країна, в якій вони живуть. А сюжети повинні створювати у глядача відчуття присутності на місці подій.– Ті півроку, які я працюю, ми знімаємо в карантинних умовах, що стало викликом для всіх. Плюс цей рік був виборним, причому вибори проходили за новим кодексом, і потрібно було самій розібратися, вивчити нові правила. Це було цікаво і запам’яталося.Запам’ятала, як знімала сюжет про нашу редакцію одним кадром – мало не з першої спроби завдяки золотим рукам, голові й порадам Миколи Головка (відеоператор телеканалу «Вітер». – Авт.) Коли всі навколо тебе говорять, що не вийде, а хтось один говорить, так, це прикольно, давай спробуємо, і все виходить – це найпрекрасніше, що може бути в нашій роботі.Я пишаюся цим сюжетом.Похвалюся проектом, який я придумала на День Незалежності. Це було сім сюжетів про кропивничан, які доклали своїх зусиль до того, щоб наше місто стало охайнішим, красивішим, створили щось, що будуть пам’ятати інші. Моя думка – щоб називати себе патріотом, потрібно робити хоча б маленькі справи. Герої моїх сюжетів є такими. Розповідати про їхню діяльність для мене було честю.Розповіді про дітей завжди викликають цікавість у глядача, та сюжет про четверню Валіхновських набрав більше трьох мільйонів переглядів, і досі люди його коментять, тож і його відзначу. А ще залишився у серці сюжет про ліквідатора аварії на ЧАЕС Миколу Бабича. Він рятував весь світ від катастрофи, як це робили тисячі чоловіків і жінок, але держава про них забула. У них з дружиною мінімальні пенсії, вони живуть у жахливих умовах, ходять до вбиральні на вулицю, рубають дрова для печі… Як швидко стирається пам’ять про героїчні вчинки. Це жахливо. Весь зараз сотні кропивничан відвойовують нашу землю на сході, і немає гарантії, що через 35 років їхній подвиг не нівелюють і не забудуть. Побажання до Нового року? Бажаю, щоб у кожній родині було якомога більше хороших новин.Юрій Ілючек: «Бажаю, щоб усі мистали дихати на повні груди»Його грамоти, подяки, медалі, кубки, сувеніри з країн, з яких він вів свої репортажі, займають в нашому ньюзрумі практично всі полки. Школярі, які до карантину приходили до нас на екскурсії, надовго застрягали біля них. Він по-справжньому заслужений, наша гордість і приклад для наслідування. А ще єдиний з журналістів, хто не тільки створює програми (пише підводки, бере інтерв’ю тощо), а й знімає та монтує їх. Навіть карантин не завадив йому побувати у різних місцях і привезти цікаві сюжети. Тож у нього було про що згадати і розповісти.– Найбільше, звичайно, запам’яталося, як довелося ліпити програми в умовах коронавірусу: вигадувати підводки до передачі, наприклад, прогулянки в парку з собакою, зв’язуватися скайпом зі спортсменами, що живуть у Швеції, Бельгії, Білорусі, Італії, та дізнаватися, чим там живе спорт під час карантину.Найбільше запам’яталося, напевно, інтерв’ю з новопризначеним Міністром молоді та спорту, олімпійським чемпіоном Вадимом Гутцайтом. Мене цікавило, як буде виживати спорт в умовах пандемії, скасування олімпіади і проблем з фінансуванням. Я з ним списався, він погодився поспілкуватися. Але якщо раніше я брав інтерв’ю по скайпу, то цього разу вирішив використати Zoom. І щось я неправильно натиснув… У результаті записався лише звук, без відео. Спасибі дружині, вона підказала перекрити звук різними фотографіями, іншим відеорядом, і передача вийшла вдалою.Цікавим було спілкування з нардепом Георгієм Мазурашу, з яким говорили про роботу міністерства, нового міністра та резонансні заяви стосовно фінансування паралімпійського спорту.Останнє, що запам’яталося, як я їх називаю, фартові поїздки. Невдала гра збірної України проти Німеччини і сенсаційний виграш у Іспанії, нічия донецького «Шахтаря» з «Інтером» і перемога над мадридським «Реалом», звичайно, сутичка київського «Динамо» з угорським ФК «Ференцварош». Звідусіль вийшли повноцінні програми та спецвипуски. На фарт я придумав собі прикмету – кожен раз йти на НСК «Олімпійський» однією і тією ж дорогою. Спрацьовувало:)Ну і познайомився у Києві з унікальним чуваком, спортивним реабілітологом з золотими руками Сергієм Капраловим, якому я присвятив окрему програму.Загалом, фартова дорога і масаж – ось чим запам’ятався рік. А не запам’ятався тим, що я не поїхав на олімпіаду, не поїхав на Євро-2020, куди мав акредитації, але сподіваюся, що наступного року таки будуть репортажі з Японії, Нідерландів і Румунії.Ще з важливого – в цьому році ми запустили відеоблог «Студія 2U» на YouTube. Чого побажав би собі в новому році? Здоров’я собі і всім, і щоб усе це до бісової матері закінчилося. Тоді все нормалізується і всі ми станемо дихати на повні груди.Валентина Шаповал: «Особливо запам’ятались сюжети про людей, що потребували допомоги»Між собою ми, журналісти сайту CBN, називаємо Валентинку «наш позитивчик». Ще когось з таким сонячним характером, певно, важко знайти. Вона у нас працює на два «фронти» – пише новини на сайт і знімає сюжети для телеканалу. Третім є навчання на четвертому курсі філології та журналістики ЦДПУ ім. Винниченка та курсова, присвячена ненудному Кропивницькому. Що ж важливим було саме для неї?– Особливо запам’ятались ті сюжети, в яких ми розповідали про людей, що потребували допомоги. Наприклад, про Толю Баутіна, який зламав хребет, стрибнувши в річку, Олександру Гуй, яку в Києві у кінці серпня збив п’яний майор, і вона лишилася ноги, сім’ю Мельників з Білопілля Новгородківського району, які постраждали через вибух газу. Наші розповіді про цих людей допомогли збирати кошти – це я вважаю важливою складовою нашої роботи. Я відслідковую подальшу долю наших героїв і розповідаю про них далі.Плани? Торік ми робили музичну передачу «Лайвовий кіт», присвячену рок-музиці, і планували в цьому запустити нову, присвячену культурним подіям у Кропивницькому. Коронавірус усе перекреслив, але я сподіваюсь, що наступного року плани здійсняться.Ірина Вернигора: «Відчуваю, що знаходжусь там, де повинна»Ірина – наймолодша з погляду приходу в колектив. На неї звернули увагу, коли вона була в нас на практиці – переймала досвід у Юрія Ілючека. Тож запросили працювати на телеканал, які тільки з’явилась вакансія. І не пошкодували.– Я працюю лише з вересня, тому і запам’яталися мені перші роботи. Наприклад, про сторічну ювілярку. Було дуже цікаво поспілкуватися з людиною, яка була свідком декількох історичних періодів. Я була вражена тим, як вона все добре пам’ятає і почуває себе у сто років так, як не почувають більш молоді.Звісно, запам’яталися вибори. Це був крутий досвід, бо потрібно було оперативно і якісно подавати інформацію. Ще важливим для себе вважаю сюжет, який я готувала до Міжнародного дня сліпих. Я була вражена сім’єю, яку ми знімали: я не думала, що незрячі люди можуть самостійно освоїти гаджети та Інтернет.Я радію, що потрапила в цей колектив, що займаюся тележурналістикою. Вже на першому курсі університету я зрозуміла, що робота в друкованих ЗМІ не моє. Мені здавалось, що це дуже нудно, і я не зможу в цьому себе реалізувати. Зараз я відчуваю, що знаходжусь там, де повинна і мені подобається наша команда.Андрій Лисенко: «Впораємось і в наступному році»Про людину, яка в професії більше десятка років, завжди є що розповісти. Мені у шеф-редакторі нашого сайту імпонує його вміння подавати різні історії так, що заслухаєшся – відірватися неможливо. А ще дуже подобається, що він започаткував соціальний проект «Дай руку», в якому розповідає про людей, що потребують допомоги. Працює сам, стимулює до праці нас, і разом у нас добре виходить.– Кількість відвідувачів сайту CBN на 2 грудня з початку року перевалила два мільйони. Хороші цифри для регіонального видання.З початком весняного карантину ми почали регулярно писати статті, а не лише передруковувати з «УЦ». (Нічого поганого про «Україну-Центр» не скажу, там усі – професіонали, публікації – цікаві й актуальні. Але хочеться свого.) Влітку дещо знизили темпи, але після Нового року, коли всі наїдяться і нап’ються, обов’язково продовжимо.Ми випускали новини, організовували пресконференції, об’їздили всю область, відпочивали на корпоративах і працювали у вихідні. Все, як завжди. Думаю, зі своїм головним завданням – оперативно й повно інформувати про найголовніші й найцікавіші події області – ми впоралися. Впораємось і в наступному році.Марія Староста: «Ми постійно тримали зв’язок зі своїми глядачами»Між журналістами не прийнято звертатися одне до одного по-батькові – ми люди демократичні, але навіть наш директор називає її Марією Іванівною, адже вона головний редактор інформаційних програм телеканалу «Вітер». А ще наш варіант «спортсменки, комсомолки и просто красавицы» – журналістки, телеведучої і просто красуні.– Для мене 2020 рік минув, як один день. Я б зрівняла його з п’ятницею, коли на кінець дня у тебе готовий випуск, всі зібралися додому, а тут щось стається: аварія, гибель дітей на пожежі, хтось випав з вікна, «нові правила життя» в умовах пандемії, вибухи…Теми сюжетів, які запам’яталися, я умовно ділю на дві категорії: хороші й погані. Першими, на жаль, цікавляться менше. Аби переглядали такі сюжети, треба, щоб частіше в області народжувались четверні, як от у родини Валіхновських. Сюжети про них мають мільйони переглядів. Або ж будували дороги, як на Миколаїв.Із другої категорії сюжетів запам’ятались декілька. Це матеріал про зниклу могилу. Як потім з’ясували родичі й журналісти в процесі розслідування, труну перенесли в інше місце, померлого перепоховали. Сюжет лише на facebook-сторінці телеканалу «Вітер» набрав майже 110 тисяч переглядів.Глядацький резонанс викликали матеріали про те, як ховають померлих від коронавірусу, вибух будинку в Бережинці, смерч в обласному центрі і, звісно, пандемія.Ковід не оминув і нашу редакцію. Найскладнішим був період, коли випуск новин просто не було кому готувати. Ми щасливі були, коли у строю був хоча б один журналіст. Та, не зважаючи на це, ми постійно тримали зв’язок зі своїми глядачами, інформували їх про найважливіші події області.