Харківські працівники соціального центру під обстрілами вивозили дітей без батьків на безпечнішу територію

Новою домівкою для них стала колишня туристична база, йдеться в ТСН.

«Це Давидушка, я зараз з ним їду в потязі. Їду куди? Незрозуміло. Але дуже хочу врятувати життя цим безвинним малюсіньким діточкам», - йдеться на відео записаному директоркою харківського центру соціальної підтримки, після кількох днів пекла.

Разом з вихователями жінка вивозила 50 юних підопічних з-під обстрілів на захід країни. «Ми тільки проїхали по дорозі і лише 10-15 хвилин і за нами вибух», - пригадують вихователька Наталія.

Діти, що лишились без батьківського піклування, з перших днів війни опинилися у найгарячіший точці Харкова. Район, де стояв їх реабілітаційний центр, росіяни обстрілювали цілодобово.

Стихали вони на 2-3 години і потім знову. Була дуже страшна ніч - неподалік нашого центру прилетіла ракета і у нас так вікна почали труситись», - додають вихователі.

«Ми були в найгарячішій точці, це було дуже тяжко. Кожного разу, це було 8-12 раз за добу зносити кожного разу туди дітей», - розповідає директорка Алла Трохименко.

Не чекаючи організованої евакуації, вихователі самі почали вивозити дітей. Їхали в нікуди, вже у потязі домовились про прихисток у прикарпатському монастирі. Там діти з вихователями прожили місяць. І - знову переїзд, вже у більш пристосоване приміщення - в санаторій на Буковину. «Ця війна показала, що Україна – велика країна, великі люди, ми – схід, нас прийняв захід. нам дуже допомагали, нам давали усе», - додає вихователька Наталія.

Тут не чутно вибухів - гори, сонце, теплі кімнати та багато іграшок. Якщо раніше вони малювали війну, нині на папері тільки яскраві фарби. Але 15-річна Аліна досі здригається від гучних звуків, та нарешті почувається у безпеці. «Я не чую вибухів – це найголовніше. Тут гори, тут дуже гарно, я ніколи не думала, що буду жити в такому гарному місці», - каже дівчинка.

«Це було реально страшно. Добре, що ми залишились тут, мені тут спокійніше», - каже ще одна підопічна центру Віолетта.

Вони потроху облаштовують нове помешкання та мріють, що будуть робити після війни. Віолетта не випускає з рук пензля. «Я дуже мрію вступити на візажиста. Намагаємось якось не думати про війну, намагаємось жити як ми жили раніше», - каже дівчинка.

І хоч тут їм затишно, головна мрія - повернутись додому, але коли це станеться, не загадують.

З початку війни лише на Буковину з Донеччини, Київщини, Миколаївщини та Харківщини евакуювали п’ять сотень дітей-сиріт та тих, хто лишився без батьківського піклування.

Читайте також:

Військовий експерт розповів, чи справді Росія втрачає потенціал, і коли чекати на перелам на фронті

У Чернігові досі не ходить транспорт, за свідоцтвами про смерть стоять черги

В Україні готують до знесення пам’ятники і перейменують вулиці, які пов’язані із країною-агресоркою