Дата публікації росія націлилась на захоплення Донеччини, але не військовим шляхом: в ISW вказали на небезпеку для України
Опубліковано 02.02.26 06:02
Переглядів статті росія націлилась на захоплення Донеччини, але не військовим шляхом: в ISW вказали на небезпеку для України 15

росія націлилась на захоплення Донеччини, але не військовим шляхом: в ISW вказали на небезпеку для України

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Аналітики попереджають про зростання ризиків для східних регіонів України, де Москва обирає інструменти впливу, відмінні від прямих бойових дій. Замість масштабного наступу на полі бою росія все частіше застосовує комплексні гібридні методи: політичний тиск, інформаційні кампанії, економічні санкції та контроль критичної інфраструктури. Такий підхід має на меті змінити керування і настрої в окремих адміністративних одиницях, зокрема в Донеччині, без формального оголошення війни чи масового вторгнення.

Оцінка ситуації від ISW і ключові загрози

За висновками досліджень, включно з аналізом експертів з ISW, головна небезпека полягає не лише в просуванні військової сили, а в підриві довіри до державних інститутів та у створенні паралельних механізмів контролю. кремль використовує хвилі дезінформації, підкуп місцевих еліт та інституційну ерозію для того, щоб знизити здатність центральної влади забезпечувати порядок та послуги. Це відкриває простір для встановлення впливу через проросійські адміністративні мережі або «цивільні» структури, які формально не мають стосунку до армії.

Такий план дій включає одночасне посилення пропаганди, маніпуляції виборчими процесами, створення соціально-економічних проблем та штучні кризи у доступі до енергоресурсів. У підсумку мешканці регіону можуть зіткнутися з певним «вибором» — між недовірою до центру й прийняттям альтернативного управління, яке пропонує стабільність за ціною поступок у суверенітеті.

Інструменти впливу: як саме діє Москва

росія комбінує декілька інструментів одночасно. По-перше, це інформаційна операція: створення й поширення наративів, які дискредитують українську владу та розпалюють міжетнічну ворожнечу. По-друге, економічний тиск — блокування торгових маршрутів, удари по інфраструктурі, маніпуляції постачанням газу або електроенергії. По-третє, юридичні та адміністративні заходи: підтримка проросійських кандидатів, використання судових механізмів для паралізації дій місцевої влади.

Крім того, відомі випадки використання агентурних мереж і негласного фінансування громадських організацій, які нібито займаються соціальною допомогою, але фактично виконують роль інструментів впливу. Це дозволяє створити видимість легітимності для паралельних структур влади. Такі практики підсилюються кібератаками на державні сервіси та медіа, що додатково дестабілізує інформаційне поле.

Як Україні реагувати і що робити терміново

Стратегічна відповідь має бути багаторівневою. По-перше, необхідно посилити інформаційну безпеку і спроможність протидіяти дезінформації: інвестувати в незалежні ЗМІ, підвищувати медіаграмотність громадян і оперативно реагувати на фейки. По-друге, потрібно зміцнювати місцеве самоврядування та забезпечувати стабільність базових послуг — водопостачання, опалення, електрика — щоб позбавити зовнішнього впливу аргументів для легалізації альтернативних центрів управління.

Дипломатичний фронт також критично важливий: міжнародні партнери мають тиснути на джерела фінансування та політичної підтримки гібридних операцій, а також розширювати санкції проти тих структур, що стоять за підривною діяльністю. Паралельно слід посилити кіберзахист державних систем і інфраструктури, а також створити прозорі механізми для відновлення довіри населення до державних інституцій.

Окремо варто інвестувати в економічну стійкість прифронтових регіонів: розвиток малого бізнесу, інфраструктурні проєкти, соціальні програми, які зменшать вразливість населення до зовнішніх маніпуляцій. Спільні ініціативи центральної влади й місцевих громад можуть підвищити рівень резильєнтності та знизити вплив технік «м'якої анексії».

З урахуванням висновків міжнародних аналітичних центрів, включно з ISW, очевидно: боротьба за контроль над територіями сьогодні ведеться не лише зброєю, а й інституційними методами. Рішення для захисту суверенітету повинні бути комплексними, швидкими і координованими на національному та міжнародному рівнях. Якщо їх не вживати, загроза поступового витіснення української влади та інституцій у регіонах зростатиме, перетворюючи демографічні й соціальні проблеми на політичну поразку без єдиного пострілу.