Сфера інтересів Росії: як гра Кремля в заморожені конфлікти почала йти не за планом

На півдні й заході, на землі й з повітря російські військові проводять навчання за навчаннями. А тут ще запалало у Білорусі, Киргизстані, Нагірному Карабасі. Усюди, де є найменша іскорка й куди дотягується кремлівська рука, починається запальний процес. Та цього разу здається, у Кремлівського диригента замороженими конфліктами щось пішло не за планом.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.Тижня.

Киргизстан

Тисячі людей взяли штурмом так званий киргизький Білий дім, резиденцію президента, навіть не почувши остаточних результатів виборів. Винесли усе, що траплялося під руку, та підпалили кілька кімнат. Тим часом інша група протестувальників з-під варти звільнила засудженого за корупцію експрезидента Алмазбека Атамбаєва. Захоплено кілька родовищ золота, міді та вугілля.

Поки ще чинний президент Сооронбай Жеенбеков зник у невідомому напрямку. Й лише через відеозвернення роздавав розпорядження – ввести надзвичайний стан, комендантську годину та закрити кордони, аби не допустити зовнішнього втручання.

У Киргизстані, як транзитній зоні, було зацікавлено кілька держав. Після так званої тюльпанової революції у 2005 році, під приводом антиамериканських настроїв новій проросійській киргизькій владі вдалося вигнати з країни військових США. Американці мали там авіаційну базу Манас неподалік Бішкека. І платити Киргизам грубі гроші за аеродром дозаправки для повітряних перевезень вантажів в Афганістан. Це дратувало Москву. Сателіти Росії мають належати їй цілком.

Згодом російський Газпром усього за один долар та обіцянки інвестицій швиденько до рук прибрав головного газового оператора країни Киргизгаз. А це означає, що саме росіяни нині контролюють усі газопроводи та підземні сховища. На них донині не зазіхав жоден киргизький політик – така умова політичного самозбереження.

От тільки Киргизстан за останні 15 років переживає вже третю революцію й до чого вона призведе - прогнозувати важко.

Війна за Нагірний Карабах

На економічній голці Кремля сидить й Вірменія. Вона уже два тижні чекає суттєвої підтримки Росії у війні за Нагірний Карабах. Власне, чи не задля цього свого часу вірмени віддали російському монополістові фактично всю свою енергетику. Єреван тоді ще й відмовився від будь-яких інших джерел імпорту газу, окрім російського. І дозволив росіянам на своїй території створити найбільшу на Південному Кавказі військову базу. Натомість сподівалися, Кремль захистить їх у війні з Азербайджаном. І вступиться за спірні Карабахські території.

Та схоже, що Москва не просто затягує з рішенням, а відсторонилася від війни. Навряд чи вірмени оцінять її допомогу як дипломатичного арбітра. Азербайджанці ціну цій дипломатії і так знають. До речі, мир в Карабаху шукає так звана Мінська група ОБСЄ. Результати з Донбасом дуже схожі. Утім, на Кавказі зараз закручується значно нервозніший сценарій.

Останні кілька років Путін намагався помиритися з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. Крився хитрий план – відірвати та розсварити Анкару із соратниками по НАТО. Загострення війни за Нагірний Карабах, як виявилося, може цей план прискорити. Щоправда, платити за це Москва зібралась Вірменськими інтересами. Попри застереження партнерів по Альянсу, Анкара відкрито підтримує Баку й навіть готова воювати.

Така позиція Туреччини інших членів НАТО аж зовсім не тішить. Втягуватися у закавказьку війну вони не хочуть. Франція уже застерегла, що не змириться з будь-якою ескалацією конфлікту за турецької підтримки. Канада призупинила експорт технологій для виробництва безпілотників до Туреччини, які масово використовуються над Карабахом.

У НАТО цю гру на підвищення ставок, здається, добре розуміють, як і масштаби гри.

"Від Берингового моря й аж до Балтійського, Чорного та Середземного. Ми бачимо їх у Сирії та Лівії. Росія багато інвестує у нові сучасні ядерні технології, включаючи досконаліші системи озброєнь, на кшталт гіперзвукової зброї", - заявив генсек НАТО Єнс Столтенберг.

Утім, за всім стоять гроші. Конфлікт між Вірменією і Азербайджаном у Нагірному Карабасі був вигідним для держави, про яку легендарний американський сенатор сказав "Це бензоколонка, що керується мафією і прикидається країною" і цій бензоколонці заважало Баку, як конкурент з великими покладами легкої Каспійської Нафти. Навіть зараз вірменські ракети летять далеко за межі лінії фронту. Й падають не просто на мирних територіях, а саме поблизу нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейхан. Цією трубою каспійська нафта транспортується до Туреччини, а вже звідти на світові ринки. Ця труба була першою, яку проклали в обхід Росії. Тож кому, як не Кремлю вигідно вивести її із ладу.

Та от одного у Москві не прорахували. Через брак активної військової підтримки, вірмени почали надто сильно розчаровуватися у Росії. А тому тепер активніше шукають порозуміння із Заходом, де, до речі, вірменська діаспора сягає майже семи мільйонів, це навіть удвічі більше, аніж мешканців у самій Вірменії. Прем’єр Нікол Пашинян, який два роки тому на вибори йшов з проєвропейською риторикою, тепер знову може до неї повернутися й створити Росії аж надто сильний головний біль.

Білорусь

Зірвати куш, здавалося б, Росії вдається на білоруських протестах. Президент Білорусі Олександр Лукашенко повністю відвертається від Заходу. Білорусь опиняється в дипломатичній ізоляції. Польща, Литва, Британія й ще з десяток країн відкликають своїх послів. До кремлівської мрії – офіційно, створення спільної з Білоруссю союзної держави, а де-факто поглинання Білорусі – залишається один-єдиний крок. От тільки Лукашенко хоча вже й кидався в обійми Путіна, так просто свою владу не віддасть.

Бацька йде на несподіваний крок – навідується у СІЗО до опозиціонера Віктора Бабарика та ув’язнених членів Координаційної ради нібито обговорити зміни до конституції. На майже 4-годинну зустріч приводять усіх, окрім Марії Колесникової. Саме ця флейтистка кинула справжній виклик системі й відмовилася покидати Білорусь, навіть коли її силою намагалися звідти видворити. Про що Лукашенко домовився з опозицією – невідомо. Й тепер Кремлю є над чим ламати голову, бо там добре знають, бацькові вже не раз вдавалося якщо не вирватися, то значно послабити його тісні лещата.

Маріонетковий театр, який здавалося б, грає винятково за сценарієм ляльковика, дав збій. Москва тепер вимушена розпорошувати на кілька фронтів ту надмірну увагу, яку донині зосереджувала на Україні.

Джерело: ТСН