Від села залишилася лише дорога: до Білогірки повернулись перші п’ятеро мешканців

Повернулись до рідного села, а застали згарище. Перші п’ять мешканців села Білогірка, на Херсонщині, наважились приїхати у повністю зруйноване селище зі замінованими полями і лісами довкола. Там де є стіни і трохи даху облаштовують кімнати для житла, коли йде дощ, сплять у модульних будиночках, які привезли волонтери, йдеться в ТСН. Довкола сіл, за які точилися криваві бої, спалена техніка: вирви від бомб і заміновані поля. Але подекуди від села не залишилося нічого, крім дороги. Ті будинку, які вціліли, геть понівечені. Олександр повернувся до села з сестрою і батьком. “Де нам жити, немає, де нам жити. Були в Кривому Розі, ми в селі звикли, я тут прожив 74 роки, діти і внуки поросли. Тут я вже не відновлю її”, - каже Григорій Прокопович, який сидить на сходах літньої кухні, від якої лишились хіба стіни, як і від усього господарства. Тулиться в одній вцілілий кімнатці. Їм поставили модульний будинок, але жити там не може через спеку всередені.

Їхнє село Білогірка зруйноване на сто відсотків, у ньому стояли окупанти. “Виявились “тварями”, звірі. Золото зняли з мене, їм потрібна була горілка, гроші і золото”, - розповідає місцева мешканка Наталія. У Наталі було багато полуниці, огірків та помідорів, тільки починали жити, окупанти викопали бліндаж просто в городі. Все ходили і не розуміли, як росте полуниця на плівці. “Вони говорили, як це так, що на плівці росте, вони кажуть не бачили такого і топтали ходили, крали її, нібито не бачили ніколи”, - розповідає жінка. Тікали люди в червні, кинули усе господарство і худобу. Застали руїни і пустку. Від того життя майже нічого не лишилось хіба спогади. Ледве вичистили ділянку, позбирали осколки і снаряди, аби знову посадити зелень, бо жити треба. Світла у селі не має, рятує генератор. Сашко на ногах від 5 ранку. Вивозить сміття, розбирає завали, порпається в землі. “Все заради городу, картопля, свої овочі, виживемо”, - каже чоловік. Вони конче потребують бетону, дерева та шиферу, дах у плівці тече. Осінь вони за таких умов не переживуть. Колись обробляв 25 гектарів своєї землі і вирощував пшеницю, а тепер зводить кінці з кінцями, але не втрачає духу. “Тут наше коріння, тут пуп заритий, наша земля. Господарювали, тепер не знаю, що робити, з чого починати, з пустирю”, - каже чоловік.У них на городі зараз усе проростає. Розсада помідорів квітне біля авіаційної бомби, завдяки насінню їм буде що їсти. Все, що окупанти не змогли вивезти з їхньої Білогірки - спалили. Лишилась тільки земля, родючий херсонський чорнозем, на нього у родини Щербини єдина надія. Читайте також:Оператори українських FPV-дронів залітають з вибухівкою просто до люків танків і бліндажів ворогаАдвокат поліцейських із Кагарлика і сам був підсудним за зґвалтування: вирок будуть оскаржуватиСмертельна ДТП у Києві: суддя сам часто закривав справи за п'яне кермування