Наприкінці травня Центр протидії дезінформації повідомив, що росіяни просуватимуть тему повторного наступу з території Білорусі:"З боку Білорусі наразі існує виключно інформаційна загроза. На сьогодні ворог не має сил і засобів для наступу на Україну з території Білорусі. Втім, Росія буде качати цю тему інформаційно".Проте, не можна сказати, що такі обговорення в українському суспільстві не мали під собою жодного підґрунтя. Адже в середині травня була заява очільника ГУР МОУ Кирила Буданова для NYT, де він не виключив новий наступ росіян у напрямку Сум. Потім вже наприкінці травня в інтерв’ю Reuters міністр оборони Рустем Умєров повідомив, що Кремль готується до нового наступу на півночі, плануючи розгорнути ще 200-300 тис. військ. Заява Кирила Буданова збіглася в часі з візитом Путіна до Китаю, а Рустема Умєрова - з поїздкою Путіна до Мінська на тлі російських військових навчань, до яких приєдналася й Білорусь, із відпрацюванням ударів тактичною ядерною зброєю. На додачу, Білорусь і Росія поновили спроби дестабілізувати ситуацію на кордоні з Польщею, створюючи там штучну міграційну кризу. Наприкінці травня польського прикордонника поранили ножем, а днями ще одного госпіталізували після чергової сутички з групою мігрантів.Все це виглядає як підвищення ставок з боку Кремля напередодні саміту G7 в Італії 13-15 червня, першого установчого саміту формули миру президента Зеленського у Швейцарії 15-16 червня, та ювілейного Вашингтонського саміту НАТО 9-10 липня. Разом із тим, всі ми добре знаємо, що Путін не відмовився від своєї мети - взяти Київ - хоч зараз для нього це й неможливо. Тому Кремль вже давно схиляє Лукашенка до вступу Білорусі у війну на боці Росії. Тож, з огляду на ці тенденції, ТСН.ua знову попросив експертів програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ярослава Чорногора та Павла Радя написати про загрози з боку Білорусі. Фейкова ядерка: паливні баки та ЯнуковичРежим Лукашенка вирішив нагадати про себе й побрязкати зброєю. Ще на початку травня Міноборони РФ оголосило про проведення навчань із відпрацюванням застосування нестратегічної ядерної зброї нібито у відповідь на провокаційні заяви та погрози деяких західних офіційних осіб (у першу чергу Британії та Франції, які нагадали, що теж мають ядерну зброю - ред.). Вже наступного дня до цих "ядерних" навчань доєднався й офіційний Мінськ. А одразу після візиту Путіна до Мінська на території Білорусі розпочалися спільні з РФ льотні навчання, які тривали від 27 до 30 травня.Точний зміст останніх переговорів Путіна й Лукашенка невідомий, адже обидва диктатори обмежувалися стандартними для себе фразами. Однак можна припустити, що тему військових маневрів та гри на нервах своїх сусідів вони точно обговорювали. Тим більше, що в цей період на різних ділянках білорусько-польського кордону активізувалися атаки мігрантів, які намагалися потрапити до ЄС. При цьому діяли вони дуже агресивно, аж до нанесення поранень польським військовослужбовцям і прикордонникам.Загалом проведення навчань у Білорусі дуже нагадує те, що відбувалося в першій половині 2023 року, коли Москва та Мінськ спочатку оголосили про розміщення ядерної зброї на території Білорусі, а потім розпочали позапланові навчання з використанням авіації. Тоді, як стало зрозуміло з документів Пентагону, які потрапили в мережу, тандему двох режимів вдалося переконати українську розвідку в можливості відновлення серйозних загроз на півночі. Як українська розвідка сприймає теперішні маневри – невідомо. Однак алгоритм дій дуже нагадує минулорічний. Спочатку – використання ядерного аргументу, а потім – позапланові авіаційні навчання, які висвітлює лише білоруське Міноборони, у той час як російські колеги жодним чином про них не згадують.
Хоч у Мінську й намагаються добре зіграти відведену для себе роль, без курйозів не обійшлося. Після оголошення перевірки засобів-носіїв нестратегічної ядерної зброї, Міноборони Білорусі опублікувало відео зі штурмовиком Су-25, бортовий номер і деякі підвісні елементи на крилах якого були заблюрені. Що цікаво, на інших кадрах жодних ознак монтажу видно не було. Як з’ясувалося, "засекреченими" підвісними елементами на крилах виявилися додаткові паливні баки.Той самий фокус монтажери "ВоенТВ", телеканалу білоруського Міноборони, повторили з двигунами російського літака Ту-214, на якому до Мінська прилетів російський очільник оборонного відомства Андрій Белоусов. Як би смішно не виглядали намагання видати паливні баки чи двигуни за ядерні боєприпаси чи щось секретне, такі імітаційні дії чудово розкривають логіку поведінки двох режимів протягом останніх тижнів.Вишенькою на торті могло би стати феєричне повернення Віктора Януковича, борт якого разом із бортом Путіна прилетів на переговори до Мінська. Цілком ймовірно, що у Кремлі розглядали можливість розіграшу карти "легітимності" президента-втікача, аби зобразити чинну українську владу незаконною. Однак білоруський диктатор, судячи з усього, вирішив не вплутуватися в настільки відчайдушну авантюру, тому разом із Путіним обмежився заявами щодо "нелегітимності" Володимира Зеленського.Загроза для України: поки жодноїРежимам Путіна та Лукашенка вже більше двох років вдається залякувати українців, використовуючи фактор потенційної прямої участі Білорусі в російсько-українській війні. Станом на сьогодні немає ознак, які б сигналізували про підготовку Мінська до участі у війні протягом найближчого часу. На території Білорусі знаходиться дуже невеликий контингент російських військ (близько 2 тис.), а сама Білорусь відіграє для РФ роль промислової бази. Не секрет, що білоруські підприємства ВПК активно працюють на потреби російського війська. Та, ймовірно, візит Андрія Белоусова був націлений на те, аби таку співпрацю масштабувати. Крім того, на тлі виведення з ладу 12% потужності російських НПЗ (після ударів дронами - ред.), Москва була вимушена наростити імпорт нафтопродуктів з Білорусі. Повноцінна участь Мінська у війні означала би моментальне ураження (ЗСУ - ред.) стратегічно важливих для режиму білоруських об’єктів (НПЗ, військових баз тощо - ред.), і позбавлення Кремля можливостей їхнього використовувати для власних потреб. Як показує перекидання підрозділів ППО для прикриття Мозирського НПЗ, Лукашенко такий сценарій передбачає й остерігається його.Водночас білоруський напрямок не є повністю безпечним. У Білорусі протягом останніх двох років відбувалися безперервні навчання, зокрема мобілізаційні із залученням резервістів, а ЗС Білорусі активно переймають досвід російсько-української війни. Показовою стала заміна поміркованого Віктора Гулевича на "яструба" Павла Муравейка на посаді очільника Генштабу. Останній відомий тим, що спровокував дипломатичний конфлікт між Мінськом і Вільнюсом, закликавши "прорубати коридор в Литву силою зброї".Як би там не було, режим Лукашенка залишається для України перманентною проблемою. Звісно, відносна стабільність і передбачуваність на північному напрямку – не такий вже й поганий варіант для України в короткостроковій перспективі. Проте даний формат взаємодії із режимом повністю не запобігає повторенню подій лютого 2022 року.
Офіційний Київ опинився в ситуації, де не може бути швидких рішень, які б дали бажаний результат. Тому єдиною опцією залишається напрацювання комплексного бачення роботи на білоруському напрямку із застосуванням всіх наявних можливостей та механізмів, зокрема, й підтримка білоруських демократичних сил.Опозиція в екзилі: чи треба вона УкраїніПриродньо, що українці мало цікавляться процесами в лавах білоруської опозиції, бо вона, як і російська, мало впливає на пересічних білорусів. Тому, авжеж, українські медіа майже не висвітлювали перші онлайн-вибори до Координаційної ради (КР) Білорусі 25-27 травня, організовані опозицією в екзилі. Що таке Координаційна рада? По суті, це опозиційний білоруський парламент, вперше сформований у 2020 році після того, як Лукашенко сфальсифікував вибори, незаконно проголосив себе президентом, а в самій країні почалися протести й жорсткі репресії силовиків проти молоді та громадянського суспільства. Тоді КР своєю метою проголосила забезпечення транзиту влади від Лукашенка до демократично обраного уряду, однак новостворений орган і близько не досягнув поставленої цілі. Вже до кінця вересня 2020 року 7 членів президіуму КР або потрапили за ґрати, або були вимушені покинути Білорусь, а практично всі 35 членів органу зазнали репресій з боку режиму.Кого обирали 25-27 травня? По суті на спеціально створеному сайті білоруси онлайн обирали протопарламент (третє скликання КР і перше прямим голосуванням) білоруських демократичних сил. Висувалися 234 особи з 11 виборчих списків. Проте явка склала менше 7 тис. виборців, а це лише 1% від всіх білорусів, які перебувають за кордоном, тобто, за межами Білорусі. Як бачимо, наявна білоруська опозиція в екзилі не те, що не може впливати на людей, які проживають у Білорусі, а й на тих своїх співвітчизників, які перебувають за кордоном. Чому ми звернули на це увагу? Вибори до КР означають, що білоруські демократичні сили продовжать існувати у форматі політичних організацій. На тлі відсутності адекватних механізмів впливу на білорусів всередині самої Білорусі та закінчення, як вважає частина представників руху білоруської опозиції, "терміну повноважень" Світлани Тихановської, існував ризик, що рано чи пізно вони будуть змушені перейти у формат громадських організацій чи представників суто тієї частини білоруської громадськості, яка перебуває за межами своєї країни (хоча, як бачимо з онлайн голосування до складу КР, білорусів за кордоном вони теж особливо не представляють і не обʼєднують - ред.). Низька явка також надає додаткові козирі Лукашенку та його людям максимально дискредитувати білоруську опозицію та вносити ще більше протиріч і конфліктів до їхніх лав. Крім того, всьому білоруському демократичному руху не вистачає єдиної нормативної основи функціонування у вигляді певного роду "конституції", в якій би був чіткий розподіл повноважень та функцій Об’єднаного перехідного кабінету та Координаційної ради. Цей недолік створює ризик виникнення апаратних ігор всередині демократичних сил, а тим самим – і дискредитації в очах партнерів. Слабка й не дуже зрозуміла зовнішньому спостерігачу КР не може моментально стати надефективним інструментом боротьби з режимом Лукашенка. Тому в Києві, вочевидь, вирішили не розігрувати складну й довгу партію із залученням фактору Координаційної ради, просто залишивши за собою функцію зовнішнього спостерігача. Що є ще одним доказом відсутності чіткого стратегічного плану роботи на білоруському напрямку, зокрема з представниками опозиційного білоруського демократичного руху.